Написати цитатну характеристику , доріана грея,лорд генрі,

 Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання.У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально за для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську.Окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. Писати дівчина почала ще й не досягнувши десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом Леся Українка, почали з’являтися в пресі регулярно. У своїй другій збірці «Думи і мрії», виданій у Львові 1899 року, Леся Українка вмістила дві поеми: «Роберт Брюс, король шотландський» і «Давня казка», які своєю тематичною й ідейною спрямованістю становили певний етап не лише у творчості поетеси. Питання, пов’язані з соціальним та національним визволенням народу, піднімалися з особливою виразністю та гостротою. Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних з давньою історією, з далекими середньовічними часами. Це дозволило їй з більшою волею говорити про речі, які суворо контролювалися цензурою.Хоча де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім’я Косачів, — це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше — відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри. Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала.Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові — Клименту Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю. У 1894 році родина поетеси поселяється в Києві.

Історичну поему «Іван Вишенський» І. Франко написав під впливом подій XVI—XVII століть, коли відбувалася полемічна бо­ротьба. На відміну від інших його поем, ця дозволяє читачеві глибо­ко зазирнути у душу людську, пізнати психологію людини. Герой поеми Іван Вишенський потрапляє у життєві обставини вибору: чи залишатися серед людей, чи, поки не пізно врятувати себе, податись у аскети?.. — і обирає-останнє.Спокій, перебування на самоті приносять Іванові духовне уми­ротворення. Залившись сам на сам із молитвою, Іван, здається, від­найшов себе у цьому житті, знайшов порятунок. Але випробування чекали на нього, вони були попереду.Надходить лист від земляків, які просять його повернутися, до у боротьбі, бути їхнім «стерником» — поводирем.Будь ти нам духовним батьком,Будь нам прикладом високим,Будь молитвою душ наших,Нашим гаслом бойовим.Раптова звістка з іншого, земного життя, на мить охопила не­спокоєм душу аскета. Задумався на хвилину — і полинув у молитву, відрікаючись від грішних думок. Здається, що аскет переміг у собі живу людину.Ні, не зраджу свого Бога,Не зламаю заповіту І ярмо хреста отсього До могили донесу.Не реагує на голос посланців Іван. Але спокуса повернутися до людей не дає спокою ченцеві — він перечитує листа. Йому ввижа­ється на морі барка з людьми, потерпаючими від нещастя; тими, хто надіслав йому листа з проханням про до Він вагається...Проблема морального вибору знову постала перед Іваном: за­лишитися аскетом, ідучи за покликом духовним, чи поступитися ним і, керуючись серцем, повернутися, щоб служити громадським обов’язкам; повернутися, аби до своєму народові, Батьків­щині? Сумніви охопили Івана, сталося чудо — прийшло просвітлін­ня. Стрепенулося серце в старця, розбуджене тривогою за народ, за Україну. Іван, перехрестившись, пішов прямо у море, залишивши після себе тільки білий хрест, «мов скелет всіх мрій, ілюзій...» Він пішов за покликом серця на до тим, у кого виникала потре­ба у цьому.
Як бачимо, І. Франко на прикладі аскета — Івана Вишенсько- го — довів, що людина не може служити культу, коли Батьківщи­на і народ вимагають громадянських зусиль. Показавши нам ево­люцію внутрішньої психічної боротьби, поет наголошує на ідеї ак­тивної діяльності, на заповіді, де мовиться про любов до ближнього; не заперечуючи релігійних постулатів, закликає до самопожертви.