Мистецька якість художніх творів розглядається як гармонійне поєднання змісту і форми. Правдивість і глибина зображення життя практично зливаються в єдине поняття. Яскравим прикладом нових творів є оповідання “Білий кінь Шептало”. Основну увагу варто сконцентрувати на образах і засобах їх творення, зокрема на алегорії, яка пронизує весь твір і допомагає читачеві зрозуміти, хто є хто. Головний герой оповідання – білий кінь Шептало, в алегоричному образі якого письменник втілює суперечливу особу періоду “застою”. Шептало часто згадує своє дитинство, коли разом із матір’ю “бігав зеленими розореними дорогами, зазирав у зелені сутінки хащ, заходив по коліна в жовтогарячі лісові ромашки… “. Ті роки “пахли молоком і конюшиною”
Білий кінь потрапив до “бригадного стовпища”, яке сприймається нами як натовп безликих персоналій. Вони разом ходять на водопій, разом їдять сіно, здебільшого мовчки виконують усі вказівки Степана. Лише іноді голосно про щось говорять. Проте Шепталові це не цікаво. Більше того, він переконаний, що потрапив до стайні тільки завдяки якомусь випадку, химерній долі. Кінь – гордовитий, здебільшого мовчазний. Степан ставиться до нього з повагою.
Минає час, і в коня все частіше з’являються думки про те, “що люди рано чи пізно його зламають” (Степан дозволяє собі бити білого красеня!). Шептало втрачає своє “я” і переконує себе в тому, що до всього треба звикати, що “супроти вітру не побіжиш, то краще, розумніше” прикидатися скореним, а вільним бути лише в душі. Він боїться, щоб люди не побачили фальші в його поведінці, не помітили брехливої покірності, тому й тягне голоблі.
Повага до себе, відчуття свого “я”, твердість характеру виявляються тоді, коли “хлопчисько чіпкими руками пригнув голову коня, спритно накинув недогнуздок і владно сіпнув до себе”. Протестуючи проти приниження (а воля в душі істоти росла і ширилась!), кінь “з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на ноги й побіг так, як, здається, ніколи”. І ось він на волі. Використовуючи такий художній засіб, як нагромадження дієслів, письменник вводить у текст міні-описи довкілля, що поглиблює психологічну характеристику того, хто відчув волю: “небо над Шептало напнулося, тріснуло навпіл; трави заворожили його своєю духмяністю”; через якусь мить він побачив у воді “чисту, прекрасну білизну”. Вир думок, спогадів… Але ось пішов дощ, й емоції кудись зникли. Кінь не біг, не йшов, а плівся туди, до стійбища.
Гірка радість засмутила його. Він не хотів бути білим конем, а тому шубовснувся в калюжу і став сірим. Як усі!
Чим ближче він підходив до стайні, тим більшим було його бажання побачити Степана, відчути на собі тріск батога…
Стайня (алегоричний образ тогочасної системи) кликала його до себе. Шептало підійшов ближче, почув дружний храп коней, засунув голову в огорожу стайні й почав дрімати…
привіт мене звати ... Я вирішив(ла) написати тобі листа адже вважаю, що ти дуже сильний, мужній чоловік не тільки фізично, а й морально. Найбільше мене вразилоа твоя творчість в цирку, як ти відповідально ставивився до роботи. А також ти дуже любив Мілку незважаючи на її сімейний стан.
А також мене дуже вразила твоя любов до батьків, батьківщини уже колишньої коханої дівчини Марусі.
На мою думку, ти дуже довірчивий і треба краще придивлятися до людей.
Бажаю тобі успіху в твоїй кар'єрі й творчості.
Цей лист написав(ла)
адресовано Іванові Сила
