Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини «Гаї шумлять...». Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.
І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.
Образ лукаша в драмі лесі українки реалістичний. і мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. однак лукаш і не такий, як усі. від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. і це відразу відчула й оцінила лісова царівна мавка. але, на жаль, лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «а що воно таке? » — питає він мавку про ті скарби.драматизм образу лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. під впливом обставин в’яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. роздвоєність натури лукаша відбилася і в його мові. спочатку, коли він був під впливом поетичної душі мавки, своєю красою його мова наближалася до мови мавки. звертаючись до коханої, він говорить: «я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти! » з огрубінням характеру грубішає мова лукаша: «ах, дай спокій! не маю часу… мати все гризуть за » — відповідає він мавці. коли ж вона попросила лукаша заграти на сопілці, він каже: «ет, не пора мені тепер грати». до мавки звертається ще й такими словами: «тепер уже почнеться дорікання». та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». мавка тільки сумує, що лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись».за зраду лукаш тяжко карається — лісовик перетворив його на вовкулаку. мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. але надто пізно. він не може повернути втраченої коханої. від образу лукаша невіддільна постать його долі. це загублена доля, яка колись щастя юнака. наче морок по гаю, блукає загублена доля, шукаючи стежки до минулих днів. але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. образ долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
