Пропоную охарактеризувати образи Вітьки Горобця , Федька Котигорошка, Галі Козачок у такий б:
Вітька – головний герой твору, що у свої неповні чотирнадцять років закохався у свою односельчанку Галю. «Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий». В образі цього хлопця вбачаємо такі риси, як рішучість, наполегливість та доброта. Вітька цілеспрямовано йде до своєї мети, віддано бореться за своє щастя. Окрім цього він є чудовим та вірним другом.
Федько Котигорошко – дванадцятирічний друг Вітьки. Це «маленький товстий і флегматичний» хлопець, що мав прізвисько Жучок через свою смагляволицість. Хлопець був чудовий та навіть романтичний, адже саме він запропонував Вітькові освідчитись Галі серенадою. Він ще ніколи не закохувався, але був начитаною людиною, тому чимало читав про кохання: «Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман». Окрім цього він був гарним другом, всіляко підтримував Вітьку у різних ситуаціях і прагнув завжди бути поряд: «Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз – не минувати».
Галя – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закоїхався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!». Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку підпрацьовує листоношею. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української дівчини.
"Добро перемагає зло" новела
Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.
Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.
Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.
Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.
Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.
