Тільки у часи незалежної України ім’я Пантелеймона Куліша, якого І. Франко заслужено називав «одним з корифеїв нашої літератури» і «першорядною зіркою в нашому письменстві» було повернене із небуття. І це справедливо, адже П. Куліш був борцем за збереження славетної історії України, її полум’яним патріотом, одним з тих прогресивних культурних діячів, які прагнули розвитку української культури і національного світосприйняття.
Одним з найкращих творів П. Куліша по праву вважається роман «Чорна рада», в якому письменник надзвичайно цікаво і об’єктивно висвітлює сторінки героїчної історії нашого народу. У романі автор широко використовує фольклорні матеріали, але насамперед він спирається на українські літописи й архівні документи, прагне досягти якомога більшої точності у зображенні і оцінці історичних подій.
Однак, роман «Чорна рада» — це все ж таки літературний твір, тому на його сторінках можна зустріти не тільки відомі історичні постаті, а й вигаданих персонажів. Як водиться у більшості історико-пригодницьких романів, поряд з історичною лінією письменник накреслює й лінію кохання, що надає описаним у романі подіям ще більше трагічності.
Весь сюжет роману «Чорна рада» збудований навколо двох персонажів: старого священика і колишнього полковника Шрама та його молодого супутника Шраменка, які подорожували Лівобережною Україною і на своєму шляху зустрічали безліч найрізноманітніших людей. Саме через світосприйняття цих персонажів П. Куліш відтворює відомі історичні події.
Не менш відомою своїми історичними реалістичними творами про життя українців є талановита письменниця Марко Вовчок. Вона стала продовжувачем шевченківських традицій і письменницею революційно-демократичного напрямку. Зображення важкої долі трудівниці і селянки, постаті українських борців проти несправедливого ладу, антикріпосницька спрямованість її творів — все це стало новим словом в українській літературі і мало великий влив як на сучасників письменниці, так і на її послідовників.
Не менший вплив мало творче ставлення М. Вовчка до фольклорних багатств, оцінка життя з позиції народу і надзвичайне вміння письменниці відтворити психологію персонажів. Творчі традиції М. Вовчка, її пафос борця за права народу і волю, її образи, хоча й безправних, але гордих і волелюбних селян, її виразна і мелодійна художня манера, її майстерний і динамічний діалог, її зображення історичного минулого знайшли своє втілення у творчості багатьох українських письменників.
Объяснение:
Теплий, духмяний з хрумкою скоринкою… Заплющуєш очі – й апетитні картинки плинуть в уяві. Одразу хочеться скуштувати цей дар – свіжий хліб. Є щось просте, але в той час дивовижне в ньому.
Ми навіть не замислюємося над тим, що більшість людей життя свого не уявляють без хліба.
З давніх давен у нашій слов’янській культурі ми можемо ігати культ хлібу. Це загалом пов’язано з тим, що слов’яни завжди були хліборобами. Праця на землі, багаті природні ресурси робили хліб не просто одним з основних продуктів споживання, ай символом самої суті слов’янських племен.
Мабуть тому, генетично ми сприймаємо хліб з повагою та захопленням.
Вирощувати хліб – це складна та поважна робота. Починаючи з вирощування пшениці на полях, її обробки, вироблення борошна – і до безпосередньо випікання хлібу, докладається дуже багато зусиль, щоб врешті решт ми зранку кожного дня мали змогу купити ароматний хліб собі до сніданку.
Сьогодні набирає обертів тенденція, коли люди відмовляються від вживання хлібу, мотивуючи це тим, що насправді він не є таким корисним, як вважають вчені.
