Повість написана у 1970-1972 рр., і це дуже відчутно. Дія відбувається в школі для неповнолітніх правопорушників, та, коли автор починає розповідати читачу історії Василька Гаркавенка, Бугра, Гени чи того ж Порфира Кульбаки, виявляється, що вони такі ж, як і наші сучасні діти зі звичайнісіньких загальноосвітніх шкіл. Дитячі мрії, бажання мати маму й тата, дружба й зрада, любов і ненависть, працелюбство й лінощі - усе це оживає перед нами на сторінках книги. Головний герой увесь зітканий із протиріч: працелюбний і разом із тим лінивий, із загостреним до жорстокості почуттям справедливості до людей і безмежно закоханий у природу й звірів - загалом милий звичайний недолюблений хлопчик. Колоритні образи вчителів - не заскорузлих, не запліснявілих у своїх принципах, бо такі не принесуть користі в роботі зі зболілими душами своїх вихованців. Веселі і разом із тим сповнені болю, трохи наївні дитячі колишні пустощі, описані чудовою мовою.
Загалом твір мені сподобався)
