Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від незліченних «треба» і нескінченні «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабетів «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.
Зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові
Объяснение:
Хто ж він, цей простий селянин, що відіграв таку важливу роль у переломі психологічного стану головного героя? Це він, образно кажучи, покликав нашого героя, що гнітився тягарем спогадів трагічних подій часу революції, до нової діяльності.
Із коротких свідчень селянина видно, що цей простий чоловік досить політично розвинений. Він уже усвідомив, що голими руками землю взяти не можна. За участь у спробі здобути землю він відбув рік у тюрмі і тепер ще знаходиться під суворим наглядом станового. Його щиро обурює те, що між своїми людьми немає єдності, скрізь панують ворожнеча, зрада й продажність.
Отже, образ селянина має у новелі надзвичайно важливе і велике психологічне навантаження, бо в ньому, на мій погляд, сконцентровано образ простого українського народу заради якого, власне, і присвячува ли революційній діяльності своє життя передові інтелігенти-демократи.
нещодавно на уроках української літератури ми познайомилися з твором я. стельмаха «химера лісового озера, або митькозавр із юрківки». цей твір надзвичайно мені сподобався, як і всі його герої, але все ж найулюбленішим персонажем є митько. одразу, ще з перших рядків твору видно, що митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. водночас митько – не боягуз. можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати василя кинувся саме він. але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки. скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ митька привабливим та по-своєму оригінальним. мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь
