Ть будь ласка написати таблицю)

я знаю только второе)

Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що заблукала. Де він, її Остап, поранений і кинутий? Соломія не відступає від своєї мети - знайти його, знайти в щоб те не стало: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима. Ось вона воля до життя, воля до щастя. Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: «Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, як свого ворога» . Але й Остап не здається, хоча і важко поранений. В цей час він намагається захистити своє життя від вовка. Для цього не обов'язково мати рушницю. Потрібні лише кілька крапель води і велика воля до життя. Ця велика воля до життя і допомагає знову зустрітися двом закоханим серцям. Ця велика воля до життя надає Соломії сили працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги. А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб врятувати дорогу людину. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, щоб зважитися на такий крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван Котигорошко, який прагне всюди і завжди допомагати Соломії.

Объяснение:

Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:         — ні в мене є другі май ліпші». «марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись» «сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. марічка любила, коли він грав на флоярі. задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки» «марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. вона їх знала безліч. звідки вони з'явились — не могла б розказати. вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по марічка і сама вміла складати пісні». «як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. а як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить і тільки співати залишу».