Твір на тему: "пісня- душа народу"​

Реферат на тему: 
Леся Українка 
     
Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена була змагатися з тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу музичну кар'єру і мучила поетесу всі подальші роки. Проте оця ще дитяча зневага до фізичного і душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її життя. 
     У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ-ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною: 

Хто вам сказав, що я слабка, 
Що я корюся долі? 
Хіба тремтить моя рука? 
Чи пісня й думка кволі? 
(«Хто вам сказав, що я слабка...») 

     Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала і її творчість. Потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати про кривди рідного краю. «І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю...» Патріотичний мотив— один з найчастіших у поезії Лесі Українки. Її любов до України не можна навіть і порівнювати з тими зітханнями, які були такими популярними серед частини української інтелігенції. 
     За глибоким переконанням поетеси, лити сльози над українським безталанням — це ще не велика послуга для краю. «Що сльози там, де навіть крові мало!..» У Лесиному розпорядженні було не так багато засобів для боротьби. Але в неї було пристрасне слово, у неї був величезний митецький хист. Її полум'яні віршовані рядки мимоволі западали в серця і будили: 

Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої мли, — 
В кого думка повстала! Досвітній огонь запали, 
Година для праці настала. коли ще зоря не заграла. 
(«Досвітні огні») 

   Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою всього її життя. Звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою і знесиленою, то це не означає, що вона була крицевою. Не забуваймо, що Леся Українка — жінка з вразливою тонкою душею. Були і в її долі прикрі падіння і болісні втрати. 
   Такою втратою стала для неї смерть коханого — Сергія Мержинського. Але навіть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній силі і величі. У ніч смерті коханої людини розпач поетеси, її нестерпні страждання, напівбожевільний стан несподівано спричиняються до творчого вибуху. Ця дивовижна жінка за один подих пише глибоку драматичну поему «Одержима». Пізніше вона згадуватиме, що якби в ту страшну ніч не вилила свій біль у слові, то, мабуть, могла би збожеволіти. 
   Здавалося, Леся була розбита і спустошена цією втратою. Але гідна подиву залізна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни, звільнитися від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки — сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами: 

Так! Я буду крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні. 
Без надії таки сподіватись. 
Буду жити — геть думи сумні! 
(«Contra spem spera») 

    Є серед творів Лесі Українки невеличкий етюд про метелика, де розповідається, як маленьке створіння, що народилося у темнім льоху, вперше у своєму житті побачивши світло, вперто прагнуло наблизитися до нього і загинуло, влетівши у пломінь. Коли хтось із товариства, котре сиділо за столом гало змагання метелика зі світлом, зауважив: "Дурному дурна і смерть", — почувся голос: "А хіба розумніша була б його смерть, якби він навіки загинув у темнім льосі? Те світло спалило його, але він рвався на простір. Він шукав світла!" 

Пам’ятник Батьківщина-мати – один з головних символів столиці України. Він є символом незламності народу, який переміг фашистських загарбників ціною мільйонів життів. Батьківщина-мати Києва здатна витримати потужний землетрус та ураган, як великий народ вистоїть перед найважчими випробуваннями й залишиться незламаним.

Статую було збудовано в 1981 році на території музейного комплексу, присвяченого історії України у Другій світовій війні. Спочатку планувалося, що монумент, виготовлений із запорізької нержавіючої сталі, покриють золотом. Однак пізніше від цієї ідеї відмовилися. Також з двох сторін від Батьківщини-матері повинна була спадати каскадом вода, яку форсували б кам’яні воїни.

В процес зведення меморіалу за міською легендою втрутилося духовенство. Висота пам’ятки історії була піддана корективам. На даний момент існує дві версії, пов’язані безпосередньо з Києво-Печерською Лаврою, які пояснюють, чому клинок у руках статуї виявився нижчим, ніж було задуманоЗ 2014 року по всій Україні проходить декомунізація. Вона покликана знищити всі символи і згадки про тоталітарну державу – СРСР. Масово зносяться пам’ятники Леніну, іншим радянським вождям. Вулиці, села і цілі міста знаходять нові назви.У список об’єктів, які підлягають декомунізації увійшов і музейний комплекс в Києві, присвячений Другій світовій війни. Батьківщина-мати є об’єктом культури. Тому знесення пам’ятника не планується. Натомість в ньому можуть бути проведені певні роботи: з щита необхідно прибрати герб СРСР. Технічну консультацію з цього питання надавав Інститут електрозварювання імені Патона. Співробітники цього ж інституту консультували творців Батьківщини-матері.Але все не просто, як здавалося на перший погляд. Згідно законодавства України, внесення змін до пам’ятника заборонено. Крім того, якщо герб прибрати, може статися деформація дуги, на якій в противазі закріплені руки статуї, що тримають щит і меч. Це призведе до руйнування всієї конструкції пам’ятника.

Поки вчені, історики, активісти й чиновники сперечаються, герб як і раніше знаходиться там, де він був встановлений більше ніж 35 років тому. А Батьківщина-мати, як і раніше грізно дивиться вдалину, залишаючись однією з головних визначних пам’яток столиці.