Життя і мрія в згоді не бувають і вічно борються есе

Сусіди завели собі собаку. Такого величезного, косматого, ще й чорного кольору. Зустрінеш такого на вузькій стежині й страху не оберешся. Моторошно навіть проходити повз їхнє подвір’я, за забором якого ховається це чудовисько породи водолаз. Звати його Джеком. Джек уже доросла тварина, зростом майже мені по лікоть, мабуть, щоб йому зручно було при нагоді хапати мене прямо за нього. Він дуже схожий на ведмедя – в нього густа мохната шерсть, наче хутро, а лапи нагадують волохаті стовпи. Голова в Джека наче квадрат з довгими вухами та великим носом. Через те, що вуха довгі та звисають вниз, здається, що собака завжди чимось трохи засмучений. Та це виявилося неправдою. Коли я врешті насмілився познайомитися з Джеком поближче, виявилося, що його очі ясні та ласкаві, а сам він анітрохи не злий, хоч і гавкає так гучно й моторошно, що налякає будь-кого. Він дуже лагідний та дружелюбний, полюбляє гратися з палкою та бігати парковими галявинами, там, де вигул собак заборонено. Побачивши знайому людину, він радісно кидається їй назустріч, махаючи своїм товстим та мохнатим хвостом. Взагалі, мені здається, Джек абсолютно незамінний холодними зимовими ночами у якості обігрівача. Його шерсть не просто густа, а ще й має пуховий Мабуть, влітку Джекові не позаздриш!

Ідейно-тематичний зміст

трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р.,  під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично  викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану  на хабарництві. в основі сюжету —  справжній факт: багаторічне клопотання батька  драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками  дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор:   «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки,  як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »

жанрові й стильові особливості

ця позиція і. карпенка-карого дуже цікава,  бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони  дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь».  саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.

сюжет  твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра  «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда,  у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих  у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей  між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).