Другу Григорію
А Ти пройшов. Торкнув мене крилом.
І правду, наче монумент, поставив.
Ти мудрість світу вишивав пером
і струн моїх утверджував направу.
Сплів пісню з тиші дотиком пера.
Слова Терноцвітом” душі.
Ось піддається паросткам кора –
це проростають зерна Білоуса.
Григорію, Ти завжди серед нас.
Хилюся я до Тебе на пораду.
Хай довшає століття з часу в час,
вклоняюсь правді і Тобі щоразу Катерина Вербівська
