Ть будь ласка "лист до славка беркути"

У 1899 році у Львовевыходит друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов'язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Украинкаподчеркивает, що він був самим звичайним людиною. Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосым луною». За цю невелику здатність створювати вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, у юності, він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і любові. На крилах мыслипоэт часто поринав «в таємні небесні світи». Найважливішим для співака було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежці з лицарем Бертольдом, поет говорить йому:
Бачиш ти - оця діброва,
Поле, небо, син море
Це моє багатство - господарство і розкішне, і просторе.
Але не здатний Бертольд зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ небесний» нічого не вартий у порівнянні з красивим замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив слова поета на молодь, він навіть вбачає в цьому якесь чаклунство. Минув час, і Бертольд відправляється в походи завойовувати чужі міста. Його військо супроводжує пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ще більше безкорисливо любити вчить нас далека розлука. З уявною зв'язком з рідним краєм воїни сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп'янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну перемогу. І коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глузлива пісня військових співаків про недбале воїна, який повертався додому живий і неушкоджений, так як мав у вигляді талісмана мудре пропозицію: «Удирай, поки здоровий!» Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не відвага Бертольда, перемогло слово поета з дивною, ніби, справді, ворожою силою. Отже своїм воєнним щастям вельможа зобов'язаний поетові.Коли Бертольд пропонує художнику високу, на думку пана, честь - стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в пошані, добробут і славу, поет з посмішкою на вустах відкидає це за
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Якщо ними увенчаюсь,
То поетом вже не буду.
Так вирішує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості художника, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, підтримати його в боротьбі за волю і щастя.

Добро й зло. Поняття вічні й нероздільні. І поки живий дух і свідомість людини, вони будуть боротися один з одним, добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи йому шлях до істини. Таку боротьбу представляє нам М. Булгаков у романі «Майстер і Маргарита», причому робить це своєрідно: перед читачем одночасно проходять два шари часу. Один пов’язаний з життям Москви тридцятих років двадцятого століття, іншої – з легендою або правдою про Иешуа Га-Ноцри. Булгаков дає нам «роман у романі», і обоє вони об’єднані однією ідеєю – пошуками істини й добраПеренесемося в далекий Ершалаим, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. У білому плащі з’являється він перед людиною років двадцяти семи. Людина цей – кликали його Иешуа – обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храмуАрештант хотів було виправдатися. «Добра людина!..», але його «навчили» дотримувати етикету: Крисобой вийняв бич і вдарив арештованого по плечах. Важко не погодитися з тим визначенням, що дав собі прокуратор: «люте чудовисько». Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що мир розділений на пануючим і подчиняющихся їм; що всесильно римського імператора, а в Ершалаиме він намісник імператора, виходить, пан всіх і вся. І раптом з’являється хтось, що думає