Сенкан господь багатий нас благословив

Роль художньої літератури в житті нації й людини важко переоцінити. Першим нашим книгам майже тисяча років. Славетного київського князя Ярослава народ нарік Мудрим через його освіченість і любов до читання. Не випадково цей державний діяч особливу роль надавав книзі, адже в ній — мудрість поколінь, естетика і втіха. Відомо, що бібліотека Ярослава Мудрого, яку й досі не знайшли, налічувала сотні томів і вважалася справжнім скарбом не лише через те, що процес виготовлення кожного з них був складним і тривалим, а й тому, що наші пращури усвідомлювали: книга — рушій поступу.
Промовистим щодо ролі художньої літератури та її творців є вислів Остапа Вишні: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю». Справді, прихід у літературу Т. Шевченка змінив хід історії України: його слово пробуджувало національну свідомість і гартувало людську гідність у мільйонів людей — від простих селян, багато з яких знали його вірші напам'ять, і, безумовно, до високоосвіченої інтелігенції.

Літературі як виду мистецтва властиві ідейність, образність, емоційність. Твори красного письменства мають «викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, які нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета у хвилі, коли творив ті образи» (І. Франко).

Художні образи та втілені в них ідеї не повторюють чи копіюють нашу дійсність у літературному творі; пишучи повість чи поему, майстер слова створює нову естетичну дійсність, що вбирає в себе свій час і є носієм загальнолюдських цінностей. Змальована письменником дійсність реалізується лише в особі читача, без якого вона мертва. Як же виявляється мистецька самобутність письменника у створюваному ним художньому світі?

Кожен із майстрів слова послуговується різними мовними ресурсами для творення образів (зокрема, зорових): тропи, синтаксичні фігури, віршована чи прозова форма тощо — унаслідок цього виникають різні образи, кожен із яких по-своєму красивий, естетично вартісний. Отже, ідейність, образність, емоційність здатні захоплювати читача, впливати на його виховання.
Вивчаючи шкільний курс української літератури, ви маєте навчитися аналізувати художні твори різних епох, митців і стилів, що до вам стати підготовленими читачами. Передусім з'ясовують його тему(у ліричному творі — провідний мотив або кілька мотивів), визначають головну ідею твору й порушені в ньому проблеми, особливості композиції, характеризують героїв через їхні вчинки, міркування, зовнішній вигляд, мову тощо, визначають мовні художні засоби, адже мова — «першоелемент літератури».
Аналізуючи літературний твір, завжди зважають на історичний контекст — тобто епоху, коли його було написано, адже в такому разі читач сприймає твір із часових позицій: умови написання, історична епоха, національні пріоритети тощо. У дев'ятому класі ви прочитаєте твори різних епох — від найдавніших часів (біблійні легенди, «Повість минулих літ», козацькі літописи, твори Г. Сковороди) до останніх двох століть (твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, І. Багряного та ін.). Отже, ви вивчатимете українську літературу за хронологічним (часовим) принципом.
Під час аналізу художнього твору важливим є й естетичний контекст. Поняття естетичного пов'язане передусім із красою, доладністю, витонченістю й довершеністю. Кожна літературна епоха має спільні й водночас відмінні пріоритети в естетичному осягненні дійсності. Скажімо, у середньовічній літературі оспівувалася краса божественна, духовна, в епоху Відродження надавалася перевага зовнішній красі, її гармонії з внутрішньою, довершеності ліній і форм, у XIX й XX ст. на перший план вийшла естетика людини як індивідуального й неповторного створіння. Ці естетичні уподобання поширювалися й на інші види мистецтв — архітектуру, музику й особливо живопис. Простежте зміщення естетичних пріоритетів на прикладі репродукцій картин різних епох.

    невелике за обсягом оповідання дуже влучно висміює підлабузництво. 

      герої твору приятелі, що мають дуже різні характери. протилежна зовнішність підкреслює цю різницю. ми бачимо, що в дитинстві товстий приятель був неабияким бешкетником. хоч дослужився до чину таємного радника, але залишився люб’язним та щирим, першим чемно вітає старого приятеля. любить добре попоїсти. натомість тонкий ще в дитинстві любив ябедничати. при зустрічі хвалиться своєю посадою колезького асесора: «служив, знаєш, у департаменті, а тепер сюди перевели столоначальником по тому ж відомству». незадоволений платнею, тому підробляє. спочатку трохи зверхній: «ну, а ти як? либонь уже статський? га? » . та найбільше викликає зневагу його підлабузництво перед старим знайомим, коли дізнається, що товстий приятель дослужився до вищого чину. «тонкий раптом зблід, скам'янів, але скоро обличчя його скривила широчезна посмішка; здавалося, що від обличчя і очей його посипались іскри. сам він зіщулився, згорбився, звузився..».

  чехов вдало висміяв людські вади. зустріч старих друзів триває тільки декілька хвилин. але вона наглядно показує читачу, як улеслива та нещира людина може швидко змінювати свою поведінку і вигляд.