Слова как мёд а дело як полынь как написать

І справді фантастичні події відбуваються в славному містечку Конотопі. То Явдоха Зубиха не хоче тонути в річці, хоч навісили на неї двадцять пудів; то конотопський сотник пан Забрьоха літає під небесами, наче птах; то кудись поділися двері й вікна в хаті, не пускаючи Микиту Уласовича до вінчання; то підступно змінює своє рішення хорунжівна Олена. От що наробило чаклування відьмовське!
У цiй повісті — реальність і фантастика — ведучий голос належить реальності: «Конотопську відьму» можна вважати цілком реалістичною повістю. Фантастику автор використовує як сатиричний засіб.
Незвичайні події є в повісті, які ніяк пояснити не можна: раптом злетів пан сотник, як «птах який заморський», налякав і дітей, і жінок, примусив і старих людей плюватися та жахатися. А все одно чомусь не страшно читачеві! Бо він разом з автором сміється з Микити. Замало було Г. Квітці-Основ'яненку розповісти, що пан Забрьоха «ліків більш тридцяти» не знає, а вміє тільки підписувати; що всі папери називає «депортами» і може підписати їх сторч. Що сотник вірить у відьом і вважає боротьбу з ними важливішою, ніж виконання наказу полковника. Що не вміє він ні посвататись, як люди, ні іншої якоїсь ради собі дати без писаря Пістряка. Бач, замало цього автору! Так він ще примусив Забрьоху літати і пити просити! Зрозуміло, що глузує з Микити автор. Та й мовні засоби, використані при цьому, про це свідчать: «як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами: руками бовта, мов крилами, черкеска йому роздувається, ногами дрига, шаровари напужились, сам употів...». Писарю здасться, що сотник полетів, «як гусак», а старій Льознисі він здасться вороною. І що в цій фантастичній події для автора і читача? Тільки сміх і глузування!

Мій улюблений герой літературного твору, як це не дивно, не є в творі головним. Проте він настільки яскравий, що нічим не поступається головним героям, навіть подекуди затьмарює їх. Цей персонаж діє у романі Пантелеймона Куліша «Чорна рада» — першому романі, написаному українською. Вгадали, про кого я веду мову? Якщо ні, то я зізнаюся: це Кирило Тур.

Кирило подобається мені, тому що він весела та жвава людина. Взагалі, справжній козак-запорожець! Автор не ідеалізує його, як, наприклад, головного героя Петра. Як жива людина, Кирило часом бешкетує, робить необачні вчинки. Наприклад, він легко піддається захопленням та в азарті викрадає дівчину Лесю.

Проте Кирило Тур — справжній друг та хороший козак. Він здатний не тільки щось таке втнути, веселитися та гуляти. Кирило хоробрий воїн, він понад усе цінує козацьке побратимство. За своїм названим братом Богданом Чорногором він готовий піти хоч у пекло. Покарання за викрадення дівчини Тур зносить з гідністю та мужністю.

Наприкінці твору розбишака Кирило Тур робить справді героїчний вчинок. Він приходить у тюрму до гетьмана Сомка, щоб визволити його. Є лише один б врятувати гетьмана — залишитися замість нього в камері та самому чекати страти…

Переконуючи гетьмана, Тур розповідає байки про козацьких характерників: «То як намалює вуглем на стін човен, сяде та й попливе, немов по лиману». Кремезний, сильний та загадковий — можливо, Тур сам характерник та вміє чаклувати? І зможе ви з тюрми на намальованому човні?

Чесно сказати, я навіть зрадів, коли Яким Сомко відмовився від жертви та Кирило Тур залишився живий. Треба, щоб таких людей жило якнайбільше в світі. Хай навіть і в книжному.