Среди народных песен наиболее известные исторические и обрядовые. Песня историческая была в кровавых сечах, в походах, по всем дорогам казацкой славы. Странствовала она млечными путями. Отобразила трудную судьбу, высказывая протест против барщины и крепостничества, солдатчины, унижение.
Обрядовые песни — романтически-приподнятые колядки и щедривки — поэтическим словом прославляли трудового человека, отторгали его мысли от будничных проблем. А весной, когда все оживало вокруг, когда красота природы беспокоила чуткие молодые сердца, над украинскими селами звучали веснушки. В этих песнях объединялась радость с тихой грустью. За весной наступало русальное воскресенье, а дальше – подготовка к свадьбе. Дошли к нашему времени и купальские и жатвенные песни. Они преисполнены бодрым расположением духа, привлекательностью, мечтами о благосостоянии, любовью к природе. Среди народных песен беспокоят душу лирические песни, которые сопровождают молодых под венец. В них – отголосок семейной радости, грусть за не преисполненными мечтами, сетование на трудную судьбу, кручина за настоящей любовью.
Среди поэтов-песенников первое слово, безусловно, принадлежит И. Франко, который с молоком матери обрал в себя любовь, которая проявила себя в зрелой поэзии. Поэзии сборника каменщика «Завядшая листва» привлекли внимание композиторов и зазвучали на всю Украину «Красная калина, чего в лузе гнешься?», «Почему являешься мне во сне?», «Ой ты, девушка, из ореха зерно» и прочие. Много стихов М. Вороного тоже положено на музыку. Его поэзия никогда не оставляла читателей равнодушными. Магия стихов Вороного не в словах, а в музыкальности каждой строфы, каждой строки. Эта музыкальность, которая смущает, захватывает, беспокоит. В поэзии В. Сосюры, все будто обычное, размеренное, традиционное. Рассказ плывет тихо, спокойно. А душа переполняется непостижимым чувством, аж дух захватывает, когда слышишь:
Так никто не любил.Через тысячи лет Лишь приходит подобная любовь.В день такой расцветает весна на земле И земля просыпается рано.Володимир Дрозд
"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?
Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ простору, безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі. Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари, просуває голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»
Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.
