Іван Франко – «Гріє сонечко! Усміхається небо яснеє…»
Гріє сонечко! Усміхається небо яснеє, Дзвонить пісеньку жайвороночок, Затонувши десь в бездні-глубіні Кришталевого океану… Встань, Встань, орачу! Вже прогули вітри. Проскрипів мороз, вже пройшла зима! Любо дихає воздух леготом; Мов у дівчини, що з сну будиться, В груді радісно б’єсь здоровая Молодая кров, Так і грудь землі диха-двигаєсь Силов дивною, оживущою. Встань, орачу, встань! Сій в щасливий час золоте зерно! З трепетом любві мати щирая Обійме його, Кров’ю теплою накормить його, Обережливо виростить його. Гей, брати! В кого серце чистеє, Руки сильнії, думка чесная, – Прокидайтеся! Встаньте, слухайте всемогущого Поклику весни! Сійте в головах думи вольнії, В серцях жадобу братолюбія, В грудях сміливість до великого Бою за добро, щастя й волю всіх! Сійте! На пухку, на живу ріллю Впадуть сімена думки вашої!
Після видання п’єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського почався новий період в історії української літератури, адже цей твір став першим на шляху розвитку драматургії на території нашої Батьківщини. Автор показує нам соціально-побутове життя українців у минулому, яке цікаве і сучасному читачеві. Ця драма наповнена народними піснями, які пам’ятають й досі: «Віють вітри, віють буйні…», «Сонце низенько, вечір близенько…», «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві…», «Ой під вишнею, під черешнею». І. Котляревський намагався зробити комедію надзвичайно легкою для перегляду. На мою думку, йому чудово вдалось зробити це. Я вважаю, що Наталка є справжньою українською жінкою, бо «золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить». Й справді, після смерті батька на Наталчині плечі лягла тяжка відповідальність: піклуватися про себе й про свою стару матір. Мені здається, ця дівчина дуже відповідальна й хазяйновита, адже «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам.» Крім того, вона «так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!». Наталка настільки закохана у парубка, що навіть не погоджується вийти заміж за шанованого на селі возного, який має можливість забезпечити грошима Терпилиху із дочкою до кінця життя. В образі дівчини поєдналися найкращі риси людини: щирість, життєрадісність, наполегливість, доброта і повага. І те, що Полтавка все ж таки одружилася з Петром є своєрідною винагородою за її відданість. Мабуть, українська жінка стала справжнім символом України, адже вона незрівнянна, неповторна, мудра і розсудлива. Така, як Наталка Полтавка.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
