пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. на мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
у пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
під гаєм в'ється річенька,
мов скло вона блистить.
долиною зеленою,
кудись вона біжить.
основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розпові пісні.
в інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
сопілочка калинова, ясенове денце
не сопілка тото грає, а любкове серце.
як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. у них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
вернися, синку, додомоньку,
змию, зчешу головоньку.
а перейнятися силою пісні багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
моя мрія — мати кошенятко — здійснилася минулого літа.
а сталося це
відпочивала я у бабусі, недалеко від полтави. у сусідів, з дівчинкою яких я товаришувала, кішка кошенят: дві кішечки і котика. в листі до мами я дуже просила дозволити взяти кошенятко. надії було мало, бо після того, як від нас утік котик тимко, мама говорила: "жодної тварини! " та відповідь я одержала, на диво, з дозволом.
як же тепер бути: за два тижні мені до школи, а кошенятко лише народилося? допоміг життєвий досвід бабусі. вона запевнила: "кішки — то дуже живучі тварини".
у день приїзду мами ми з бабусею вранці-рано пішли за кошеням. катя, "господарка кішки", яка була старшою за мене, похитала головою і стала відмовляти нас, мовляв, кошеня дуже маленьке і не виживе без кішки. я ж повірила бабусі.
у маленькій коробочці з-під іграшки здійснила п'ятигодинний переїзд моя маленька киця. яку ж радість і щастя відчула я, коли її додому. як приємно було годувати її з сосочки та доглядати замість кішки.
ми довго думали, як її назвати. я хотіла назвати муркою або мурьонкою, але мама сказала: "назвемо кошенятко малявкою, бо ми взяли її дуже маленькою, і вона ніколи не буде більшою за нас".
ми її няньчили, як маленьку дитинку. а от тому, що вона була мало з кішкою-мамою, малявка зовсім не нявкає, тільки іноді можна почути тихесеньке-тихесеньке "мя" — і все.
я дуже люблю малявку, бо сама її доглядала і
