Розповідь про гусий лебедів у науковому стилі? !

Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:

«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.

Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».

Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.

«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.

У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».

(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)

«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».

Відповідь: Отже, ось він - перший український науково-фантастичний та утопічний роман! Хоча, я сумніваюся, що цей роман можна однозначно визначити як утопічний або антиутопічний, тому що у різні періоди книга поставала переді мною іншою. Я сміло можу сказати, що "Сонячна машина" - то діамант української літератури. Такий же дорогий для нащадків, такий же багатогранний зі своєю мудрістю.

Спочатку мене трохи лякала кількість сторінок, адже книга досить об"ємна. Також, скажу чесно, перша частина книги якось зовсім не захопила. Але що було далі! Виявилось, що перша частина - то лише вступ, така собі підготовка читача до наступних подій.

Так от, ці наступні події - надзвичайно цікаві! Винниченко створив свій власний світ, перенісши його у Берлін, Німеччину. Спершу ми бачимо цей світ майже таким самим як наш світ у 21 столітті - біржа, фінансові королі, класовість суспільства, хіба що жінки зараз мають більше прав. І все це при тому, що Винниченко писав свій роман у 1922-1924 роках. Тільки через це можна повірити у геніальність цього автора.

Винниченко винайшов свій винахід у книзі - Сонячну машину. Це така панацея від усіх проблем людства, як здається на перший погляд. Це така невелика коробка зі склом з геліонітом, за до якої рослини насичуються сонячною енергією і стають універсальною людською їжею, краще якої на смак не існує. Герої роману борються з капіталістами за свободу сонячній машині і отримують перемогу: у всіх людей є цей казковий виріб і вони всі вільні від тяжких ланцюгів ненависної роботи. Але ось в чому проблема - ніхто нічого тепер не хоче робити, люди перетворюються у тварин, тому що втрачають свою людяність, міста руйнуються, а ця "зараза" вже панує майже на всій планеті...

Що робити? Як так жити? Адже залишились іще люди, які розуміють все - їх мало, але вони є. Дехто здається, а дехто продовжує боротьбу за кращий світ, за щасливе майбутнє для всього людства, адже потрібен тільки поштовх! Але якщо цього поштовху не буде, то людство з роками настільки деградує, що повернеться жити у печери, як первісні люди. Взагалі, вся книга пронизана такими переживаннями, що на цьому моменті я, разом із героями, відчувала їх розчарування та зневіру у можливість все налагодити. І до останньої миті я сумнівалася, вдасться їм це чи ні? Так само довго я думала над ідеєю Сонячної машини - це ння чи смертельна зараза?

Також не треба забувати, що всі події твору описані на фоні життя головних героїв - їх багато, але найголовнішими, найважливішими, для мене були принцеса Еліза та Рудольф Штор. Ці проблеми класовості постійно змішували мене переживати за їхнє палке кохання, адже вони обидва - такі вперті, так чи зможе хтось зробити крок на зустріч іншому заради безмежного щастя? Це питання хвилювало мене на рівні з питанням чи буде щасливий кінець?

Отже, мій висновок: читайте, панове! Дуже цікава книга з почуттями, роздумами, мріями та коханням.