Наша батьківщина – це й люди, які нас оточують у повсякденному житті. Люди, які народилися в одному краї, завжди якось ближче друг до друга, завжди краще зможуть зрозуміти один одного, їм легше знайти загальну мову й стать друзями. Тому, напевно, що в них є одна загальне – та країна, у якій вони народилися, а це вже багато! Чи не тому люди, оказавшиеся в іншій країні, бувають так щиро ради зустріти земляка – будь-якого, нехай далі зовсім незнайомої людини з рідної країни, рідного міста, рідних місць. Але в кожного з нас є свій рідний куточок – своя маленька батьківщина. Це те місто, селище або село, та вулиця й той будинок, де ми народилися, де зробили свої перші кроки, сказали перше слово, довідалися перші радості й перші образи. Можливо, ставши старше, ми зможемо більш глибоко оцінити, зрозуміти я полюбити нашу більшу батьківщину, нашу країну. Хоча в глибині серця, звичайно ж, кожний з нас уже випробовує щиру любов до своєї країни. Але мені здається, що зараз нам набагато ближче, дорожче й зрозуміліше саме наша маленька батьківщина – будинок наших батьків, бабусь, дідусів. Думаючи про цю батьківщину, ми думаємо про саме раннє дитинство. І в ці хвилини я згадую мамині руки, які допомагали мені міцніше стояти на ногах; знайомий і неповторний захід бабусиних пиріжків, тільки що вийнятих із грубки; колискові пісні й загадкові й цікаві дитячі казки. Я згадую маленьке грайливе кошеня в нашому дворі, з яким я радісно грала. Ніжні, теплі почуття прокидаються в моєму серці, коли я дивлюся на дерева, які в дитинстві ми з родителями висаджували біля будинку
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
