1. Планетник хотел еще раз встретиться с дедом Капушем, потому что Капуш стал для него настоящим учителем, наставником, который многому научил его в жизни.
2.
3.
4.Потому, что Планетник хорошо знал, что когда надо высаживать, как надо правильно ухаживать за посевами, он очень хорошо разбирался в природных явлениях, т.к. его этому научил дед Капуш.
5.С начала, односельчане считали его добрим волшебником, и просили его, например чтобы пошел дождь в сухую погоду, но потом они стали считать, что Планетник замешан в темными силами и стали считать его колдуном.Планетник никогда не гордился своими умениями, т.к. понимал, что если бы не Капуш, то он бы всего этого не достиг.
6.Планетник не сопротивлялся решению односельчан, он сам пошел к столбу на котором его должны были сжеч в сопровождении этих людей.Он понимал, что нивчем не виновен, и сможет пройти через смерть.
7.Потому, что нарцисс подарил ему надежду на жизнь и на будующее, которое может сбыться.
Извини не на все вопросы, т.к. мы его не полностью читали...
Відповідь:
Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. у слободі Арсенівка на Херсонщині (тепер Новомиргородський район Кіровоградської області) у сім’ї управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив у 1859 р. Відтоді майже двадцять років служив канцеляристом. З початку 60-х років брав активну участь в українському театральному житті. Протягом тривалого часу входив до різних театральних труп, на основі яких склався так званий театр корифеїв; він один із засновників театру корифеїв. З театром корифеїв також пов’язані імена Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського. Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх. У 1900-1904 рр. Іван Карпович Тобілевич створив власну трупу. Виконував переважно комедійні акторські ролі. 1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр. Заслуга швидкого розвитку театру належить видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен з них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. І. Карпенко-Карий — автор багатьох п’єс. Справжню популярність йому принесли комедійні твори «Мартин Боруля» (1886 р.), «Сто тисяч» (1889 р.), «Хазяїн» (1900 р.). У них автор виступив проникливим гачем життєвих процесів, що зумовлювали суттєві зміни в українському суспільстві. Драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Моральна деградація, руйнування родинних і людських взаємин, самодурство й тупе чванство — такі негативні риси побачив Карпенко-Карий в українському селянському середовищі. І. Карпенкові-Карому належить кілька п’єс на історичні теми. Серед них певний інтерес становить трагедія «Сава Чалий» — не перша в українському письменстві драматургічна обробка відомої народної пісні. На драматургічній практиці Карпенка-Карого суттєво позначився його власний театральний, передусім акторський досвід, що диктував пошук тих сценічних засобів, які б сприяли формуванню масового українського глядача. Помер Іван Карпенко-Карий 15 вересня 1907 р. у Берліні, похований на хуторі Надія.
