Відповідь:
Зовнішність: . «Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки».
Виховання: «Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере».
Відношення до життя, до роботи: «…він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвіринок, знов рот роззявлює..», «Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня…», «Зроду не то щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату», «Спав, спав, аж поки навіки не заснув».
Пояснення:
Кожної весни верба пробуджується від сну, скидає сріблясті намистинки снігу і причаровує весняною вродою кожного перехожого. Своїми пухнастими і ніжними котиками вона тягнеться ближче до сонечка і вбирає в них теплий мед золотих промінчиків, а коріннячком підбирається все ближче до води. Люди звеличують весняну красуню в піснях і віршах, а молодики виказують свої прояви кохання даруючи дівчаткам вербові букети. Посвячені на свята гілочки, люди весь рік зберігають в світлому куточку оселі, вважаючи їх за справжні оберегиⒶ.