Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
На мою думку, із цієї історії можна почерпнути багато мудрості. По–перше, відчайдушна спроба втечі Остапа й Соломії демонструє нам усю нескореність та волелюбність українського народу. Як і безліч селян в 30х роках 19 століття, вони не побоялися покинути рідний дім, аби віднайти свободу. Ні небезпеки, ні смертельні загрози, ні труднощі не змогли зупинити невпинний потік сподівань на вільне життя. Закохані чудово знали, якою може бути плата за їхню мрію, проте, не вагаючись, кинулися до волі. Їхня справжня віра й жертовність заради одне одного насправді вражає. Врешті за свободу їм таки довелося сплатити найвищу плату — життя. Соломія, намагаючись визволити Остапа, втонула в Дунаї, а парубок залишився вбитим морально й фізично, бо втратив кохану.
Объяснение:
Історичні пісні — це твори героїчного епосу, які розповідають про конкретні, типові для певної історичної епохи події, про дії відомих в історії осіб, що виступають під власним або вигаданим ім'ям. В історичних піснях нерідко йдеться і про безіменних героїв, які, проте, пов'язані з характерними подіями того чи іншого періоду суспільного життя, з подіями, конкретність яких з бігом часу стерлась і набрала узагальнення. Героїко-патріотичним характером народні історичні пісні близькі до дум, але в них йдеться переважно про конкретні історичні події і явища, про історичних осіб, які виступають під своїм власним ім'ям (Хмельницький, Кривоніс, Нечай, Довбуш, Кармалюк тощо). На відміну від дум пісні мають чітку строфічну (куплетну) ритмомелодичну будову, правильне римування. Елементи епосу і лірики в історичних піснях поєднуються то з перевагою розповідного начала, то ліричного. Епічність зближує історичні пісні з думами.
Виконуються історичні пісні і соло, і хором.
Історична пісня являє собою особливий жанр, відмінний від дум. У формальному відношенні її характеризують такі риси: куплетна побудова; рими, віршовані розміри, властиві українським пісням.
Українські історичні пісні виникли в XV ст. У них широко використані поетичні традиції героїчного епосу Київської Русі та ліричної пісні.
Історичні пісні, як і думи, часто виступають своєрідним художнім історичним документом окремої епохи, бо лише з нього можна скласти реальне уявлення про ту чи іншу подію. До кращих належать такі з них: «Зажурилась Україна, що нічим прожити», «Гей, не дивуйтесь, добрії люди», «Чи не той то хміль».
Так, наприклад, пісні про боротьбу з турками і татарами майже з літописною дбайливістю змальовують перед нами картини лихоліття в Україні XV століття («Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш», «За річкою вогні горять», «Ой, Морозе, Морозенку» тощо). Не менш майстерно складено пісні про боротьбу з польською шляхтою, знайомлячи нас 3 уславленими історичними особами, героями: Максимом Кривоносом, Іваном Богуном, Данилом Нечаєм та іншими. Але з особливою любов'ю і повагою створили невідомі автори образ Богдана Хмельницького, що став символом визвольної боротьби українського народу 1648-1654 років:
Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.
Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Суть подій в історичних піснях висвітлюється з точки зору народних мас. Народні маси в піснях по-своєму оцінювали відомих в історії осіб, славили подвиги кращих синів народу у боротьбі проти всякого гніту, за вільне, щасливе життя, опоетизовували їх віддане служіння батьківщині.
Спільним для всіх історичних пісень, по-перше, є те, що ідейно-тематичний зміст їх більше, ніж інших жанрів народної поезії, збагачується відображенням історичних подій, фактів, явищ і процесів, по-друге, те, що основу їх змісту становить багатовікова героїчна боротьба народу за незалежність батьківщини, за звільнення від соціального і національного гноблення.
Нев'януча краса української пісні
Із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. Пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.
"Українська народна пісня, - писав М. Стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..."
Доля української пісні сумна і велична. Незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "Найкращі пісні України" Михайло Шевченко: "Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух!"
Народна пісня - це насамперед історія України та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі часи.
Минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. А народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.
