Тяжким і безрадісним було сирітське дитинство великого українського поета Т. Г. Шевченка. Про це ми дізнаємось з багатьох його творів. Один із них — "Мені тринадцятий минало...". Хлопчик, залишившись сиротою, змушений був пасти чужі ягнята, щоб заробити собі на шматок хліба.
Навколишній світ зачаровує його своєю красою, здається добрим, приязним. Забуті всі прикрощі — і хлопчик звертається з молитвою до Бога, бо йому хочеться розділити з кимсь свою радість, поділитись думками, почуттями.
Але такий піднесений, радісний настрій тривав недовго — згадалося, що він сирота, немає у нього нічого, навіть рідної хати, він у цьому великому світі одинокий. І залишається тяжко плакати над своєю гіркою долею.
Але дитячі сльози і дитяче горе — недовговічні. Знайшлася добра душа, яка ла, приголубила його. Це дівчина, що "недалеко... плоскінь вибирала". Почувши дитячі сльози, вона "прийшла, привітала", розрадила. І знову для сироти світ засяяв, наповнився барвами, став веселим і привітним.
в Кирило-Мефодіївському товаристві були погляди Тараса Шевченка, якого дослідники традиційно, разом з М. Гулаком та В. Андрузьким, відносять до так званого "радикального крила" організації.
Объяснение:
Програма Кирило-Мефодіївського товариства формулювалася у двох документах – «Статуті Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія» та в «Книзі буття українського народу». Вони були створені під значним впливом Шевченка. «Статут Слов’янського товариства святого Кирила і Мефодія», складається з двох частин під назвою «Головні ідеї» і «Головні правила». Оскільки товариство створювалося як слов’янське, то і статут присвячений долі слов’янських народів, що зазнавали соціального і національного гноблення.
Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало недовго, воно не встигло розгорнути практичну діяльність, поширити радикальні програмні документи, революційні твори Шевченка,
