Твір на тему: «Знайдіть спільне й відмінне між поемами «Іліада», «Одіссея» і «Енеїда» за творчістю Гомера та Івана Котляревського
Твір на тему: «Знайдіть спільне й відмінне між поемами «Іліада», «Одіссея» і «Енеїда» за творчістю Гомера та Івана Котляревського
Рейтинг твору — 3.9 на основі 316 голосів
Мабуть, кожному відомо, що Вергілій у своїй поемі «Енеїда» наслідує творчу спадщину давньогрецького поета Гомера. Відомо також, що за життя Вергілій постійно змагався з Гомером і, за великим рахунком, хотів його перевершити. Можливо, тому і виникла ідея в поета: удосконалити поеми Гомера, дещо змінивши їхній сюжет.
У перших шести піснях «Енеїди» Вергілія можна легко помітити яскраві «нотки» гомерівської «Одіссеї», у них римський поет відображає пригоди, що трапилися на шляху Енея до Італії. Я не відкрию Америку, якщо скажу, що заспів поеми Вергілія («Музо, повідай мені, чим саме розгнівана тяжко…») дещо схожий на зачин своєї матері «Одіссеї» («Музо, повідай мені про бувалого мужа…»). Вони подібні тим, що «готують» читача до подій, які стануться з героями далі.
У другій частині «Енеїди» Вергілія мова йде про битви, у яких беруть участь герої поеми. Такі мотиви часом нагадують гомерівську «Іліаду», яка, вочевидь, надихала римського поета під час написання твору.
Усі три поеми мають спільний жанр та героя, що здійснює подвиги заради порятунку своєї Батьківщини; мають схожі заспіви та описи героїв, зброї, військових битв; і в «Одіссеї», і в «Енеїді», і в «Іліаді» є спільні герої: Сцилла, Харібда та циклоп Поліфем.
Попри схожість на поеми Гомера, римська «Енеїда» все-таки в дечому відмінна від них. Наприклад, в гомерівських не йшла мова про так званого «Троянського коня», за до якого ахейці завоювали Трою.
У свою чергу «Енеїда» Вергілія стала прекрасним взірцем наслідування для римської та європейської поезії: італійський видатний поет доби Відродження Данте Аліґ’єрі використав сюжет «Енеїди» для своєї «Божественної комедії». Поема Вергілія також була використана відомим письменником, зачинателем української літератури Іваном Котляревським, який, у свою чергу, залишив сюжет і героїв поеми Вергілія, але надав останнім українського козацького характеру.
Прочитавши «Енеїду» Вергілія, я й справді зрозумів, що автор наслідує творчу спадщину Гомера. Деякі критики кажуть, що твір римського поета є розширеною версією «Одіссеї» та «Іліади», але я впевнений, що це робить «Енеїду» ще більш цікавою й захоплюючою.
Володимир Дрозд
"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?
Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ простору, безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі. Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари, просуває голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»
Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.
