Криптограф стиха Любить Украину

1. Розповідь про мешканців села вка: звичаї, обряди, особливості поселення, взаємостосунки, діяльність. Серед вчан — родина Судаків (дід Андрій, його син Степан з жінкою Палажкою, два сини — Петро і Павло, дочка Ганна). Павло — розбишака, завжди захищав сестру Ганну. Під час нападу татарви село вка згоріло, його мешканців або вбито, або забрано в полон. Павлусеві вдалося втекти від загарбників, він вирішує розшукати сестру і визволити її з полону. 2. Опис українського степу. Розповідь про роль Свиридової могили для козаків. Семен Непорадний знімає з коня пораненого Павлуся, надає йому притулок. Приїзд козацького загону, в якому служив Петро, брат Павлуся. Зустріч братів. З розповіді Павлуся Петро дізнається про пожежу в вці та трагічну долю своїх рідних. Дід Панас лікує Павлуся. Козаки вирішують вранці наздогнати татарське військо і здійснити напад на нього. 3. Під час відпочинку козаків до їх табору наближався татарин. Він хотів всіх перерізати, але його вислідив і спіймав Непорадний за до аркана. Полонений татарин розповів про напад орди на вку. До козаків прибув загін на чолі із сотником Андрієм Недолею. Між Андрієм і Остапом виникла сварка стосовно того, хто буде керувати козацьким військом. Татарин має велике бажання обмінятися з Павлусем сідлами. Хитрість і підступність татарина викриває козак Непорадний. Козацтво вирішує вийти у похід на татар, користуючись інформацією полоненого. 4. Хвилювання Павлуся перед битвою. Під час військових подій Петро намагається бути з братом. Козаки у стані ворога. Битва. В бою гине Тріска, багато козаків. Поховання загиблих. Перемога над ворогом. В полон до козаків потрапляє молодий Мустафа-ага. С. Непорадний відпускає полоненого ним татарина на волю. 5. Степан Судак розпутує мотузку на руках і за до ножа допомагає багатьом вчанам. Під час нападу козаків на татар бранці тікають до річки в очерет. Зустріч Степана Судака з синами. Козаки переслідують татар. Павлусь всупереч застереженням батька і брата вирушає у небезпечну подорож, щоб визволити рідну сестру з неволі. 6. Павлусь розшукує сестру. Двічі зробив зупинку для перепочинку. Харциз Карий, який вислідив хлопця, не дав йому можливості подорожувати далі. Злодій продає Павлуся татарам-купцям. Карий раптово зустрічає козаків і намагається вдати із себе полоненого, що втік від татар. Гусейн впізнає Карого. Козаки дізнаються про долю Павлуся. Суд над харцизом, який чинить Гусейн. 7. Павлусь сподобався багатому татарському купцю Сулейману. Сулейман привіз хлопця до себе і подарував його своєму синові Мустафі. Хлопець терпить приниження від молодого хазяїна, але думка про пошуки сестри підбадьорює його. За непокору Павлуся відправляють служити на конюшню. Хлопець тікає, заздалегідь приготувавшись до цього. Перешкодою до втечі був татарин, якого Павлусь намагався обдурити різними балачками. Хлопець повертається до Мустафи, його очікує чергове покарання. Кару призупинено. Павлусь від’їжджає до Девлет-гірея. 8. Павлусь потрапляє у Бахчисарай на прийом до Девлет-гірея, який намагається знайти відповідь на запитання: «Що відомо про мого сина Мустафу?» Щоб дати відповідь на це запитання, Павлусь, вдаючись до хитрощів, пропонує Девлет-гірею віднайти сестру Ганнусю. Сестру знайдено. Хвилююча зустріч Павла з Ганнусею. Павло інструктує сестру перед розмовою з Девлет-гіреєм щодо його сина Мустафи. Брат з сестрою перебувають при дворці Девлет-гірея, поки тривають подальші пошуки Мустафи. 9. Під час перебування у Девлет-гірея Павлусь згадав, як на Україні святкується Різдво (колядки, щедрівки, ковзання на санках). Повернення хана з сином додому. Викривається хитрість Павла стосовно того, що Ганнуся бачила, як склалася подальша доля Мустафи у козаків. Хан пропонує хлопцю з сестрою залишитися жити з ним, прийняти нову віру. Павло просить для себе і сестри вільну, щоб повернутися на Україну, а також викупити у Сулеймана-ефенди земляка Остапа Швидкого.
Надеюсь что

Ивана Франко называют Каменщиком, титаном работы, который высоко поднял украинское слово. В его лице счастливо соединились великий писатель, глубокий ученый-гуманитарий, активный общественный деятель. Творческое наследие Франко в самом деле впечатляет – четыре тысячи работ! Как отмечают исследователи, Иван Франко –один из немногих в мире авторов, который свободно писал на трех языках (украинском, польском и немецком) , а переводил с 14 языков. Литературную деятельность он начал в 1868 году. Среди наиболее известных произведений –стихотворение «Каменщики» (1878), «Вечный революционер» (1880), «Не время, не время.. » (1880, со временем стал одним из национальных гимнов) ; поэма «Моисей» (1905), повести «Борислав смеется» (1881), «Захар Беркут» (1883), «Для домашнего костра» (1897), «Перекрестные тропы» (1907), драма «Украденное счастье» (1893), сказка-поэма для детей «Лиса Никита» (1890). При жизни Франко было издано несколько сборников его литературных произведений, например, поэтические сборники «С вершин и низин» (1887), «Завядшая листва» (1896), «Мой Измарагд» (1897). Литературное наследие Франко определяется новаторскими чертами, а именно освобождением от описательства, бытовизма, морализаторства, псевдоромантики, которые продолжали существовать еще и в произведениях последних десятилетий ХІХ столетия. Своей поэзией, прозой, драматургией он обогатил украинский классический реализм, поднял нашу литературу на новую, качественно высшую степень. Его творчество было подчинено высоким задачам развития социального и национального самосознания украинского народа: Франко сделал весомый вклад в расширение и обогащение общественно-психологической и философско-моральной проблематики нашей литературы. В его произведениях появился образ социально активного героя, органически связанного своей деятельностью с жизнью широких народных масс. В прозведениях Франко показано вызревание, пусть медленное и противоречивое, самосознания, человеческого и национального достоинства представителей разных социальных слоев. Это является одним из самых весомых достижений творчества Франко. Бросается в глаза подъем писателем духовного, морального потенциала человека, его внимание к духовному возрождению и общественному самоопределению личности, философсико-психологическое осмысление ее роли в жизни, ее настойчивый, часто драматически-трагический поиск счастья. Именно эти качества творчества Франко, постоянные художественные поиски писателя и определяют место его наследия в национальной и мировой литературе. В 50-томном собрании сочинений Франко 18 томов отведены избранным сочинениям ученого в области теории и истории литературы, литературной критики, фольклористики, этнологии. Считал, что литература должна художественно исследовать действительность в разных параметрах. Писатели должны ориентироваться на новейшие достижения наук о человеке и обществе. Только тогда литература сумеет осмыслить ведущие тенденции развития человечества, выяснить важные взаимоотношения между личностью и обществом. В задачи художника входит всестороннее изучение внутренней жизни человека, выявление здоровых начал народной морали и этики, мироощущение и мировосприятие народа. Франко - автор более ста прозаических произведений. Естественно, что не все из них однородные по художественной стоимости. Особенностью прозы писателя является ее выраженная тенденциозность, которая иногда переходит в публицистичность, схематическую иллюстрацию политических идей, как, например, в повести «Борислав смеется» (1881-1882). Среди драматургических произведений Франко несомненным достижением является пьеса «Украденное счастье» (1893).