Я перегорнула останню сторінку оповідання відомого письменника-фантаста Г. Веллса «Чарівна крамниця» і наче вступила в інший світ — буденний, звичайний і не такий цікавий. Упродовж години мене охоплювало чисте, радісне, дивовижне почуття: я потрапила у чарівну поетичну казку, від якої мені зовсім не хотілося відриватися. Адже мій світ такий не схожий на той, чарівний, казковий, у якому живе герой оповідання, маленький Джип.
Там все цікавить, чарує, вабить: чародій-продавець, який дістає з-за вуха й з рота кришталеві кульки, порцелянова рука з колодою чарівних карт, такий самий незвичайний капелюх і чарівні дзеркала. А які чудові іграшки! Лялька, що плаче, як жива: «Яйце є — яйця нема», коник-гойдалка, стійкі олов’яні солдатики, чарівні поїзди, що рухалися без пари й пружини. Це неповторний світ дитинства, світ незабутньої чарівної казки, у яку веде нас письменник.
Герберт Веллс якось зазначив: «Має право називатися справжнім письменником лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий».
Письменник має рацію. Своїм прекрасним оповіданням «Чарівна крамниця» він вчить нас бути людяними, безпосередніми, любити й шанувати людей, бачити й розуміти прекрасне в людях і навколишньому світі. Нарешті, вірити в диво, мріяти, сподіватися, що світ стане добрішим, досконалішим, прекраснішим, гуманнішим!
І хоч світ дитинства дуже швидкоплинний, проте він стає нам духовною опорою у подальшому житті. Я переконалася в цьому, читаючи оповідання «Чарівна крамниця».
Перегорнуто останню сторінку. Закрито книжку. Але на цьому не закінчується моє знайомство з письменником.
Світ фантастики, пригод я ще буду відкривати для себе в багатьох його чудових творах. Зустріч з моїм улюбленим письменником — для мене завжди радість і свято.
Объяснение:
Україна - моя рідна країна. Можливо сьогодні, вона переживає тяжки для її існування часи, але завжди хочеться вірити, що все таки наша Держава стане сильною, могутньою, дружньою. Моя країна, - найбагатша земля, плодовита, родюча. Здається, працюй собі і живи приспівуючи, процвітай тай радій піднімаючи на ноги молоде покоління. Але ж знову на горизонті нова біда, - це єлектронне рабство. Рабство, яке повинне охопити все навкруги.
Толетарний контроль - лагер, де кожної особи буде пригнічене сумління, воля. Сьогодні кажуть, що це буде добре. Не буде шахрайства, не буде крадіжок, не буде терроризму. Все під контролем. Але чи це є правда? Боюся назвати цей режим правдою. Молоде покоління у біді. Напревеликий жаль, що молоді хлопці і дівчата, дорослі та люди старшого віку не вдумуючись у цю новизну політики, схиляючи голову, покірно піддаються цьому.
І що можна сказати про майбутне нашої рідної України, якщо населення в цілому буде зомбіроване. Людина не зможе відчувати ту істинну радість, щастя, добрі почуття любові, дружности, миру та спокою у своїй душі, і всього прекрасного що дароване нам Богом. Тож будьмо розумніші, не піддаваючись на різні новинки, які замилюють наш зір і обіцяють нам волю, щастя і добробут.
