Петро́ Па́влович Ребро́.
Закінчив Запорізький державний педагогічний інститут. Після закінчення Запорізького педагогічного інституту служив в армії, вчителював у Малокатеринівській середній школі, працював у редакціях обласних газет «Червоне Запоріжжя», «Запорізька правда», в обласному книжково-газетному видавництві, в обласному управлінні культури. З 1967 року — відповідальний секретар Запорізької організації Спілки письменників України. Як депутат обласної ради багатьох скликань активно відстоював права української мови і культури в регіоні, виступив проти гіператомізації краю (йшлося про спорудження на Запорізькій АЕС десяти блоків), засудив скороспілий проект реконструкції заводу «Запоріжсталь», який загрожував землякам ще більшими екологічними лихами, енергійно домагався будівництва обласної бібліотеки імені О. М. Горького, Історичного музею на о. Хортиці, кінотеатру «Перемога» та інших соціально-культурних об'єктів. Друкується з 1946 року. Перша збірка віршів «Заспів» вийшла в 1955 році. Нині в доробку письменника — сто книг для дорослих і дітей (загальний наклад — понад 5 млн прим.). Значна частина з них побачила світ у роки незалежності України. Це, зокрема, «Вибрані твори» в 5-ти томах, гумористична серія «Козацькі жарти» (12 книг), веселий календар «Козацький сміховник», трилогія «Сміхотерапія» («Помаранчевий сміх», «Майдан Усмішки», «Сміходерка»), збірки «Острів Байди», «Моя Білоцерківка» (лірика), «Ображений Гусак» (байки), «Петрів батіг» (епіграми), «Веселі дуелі» (пародії), літературознавча серія «Українська Мекка», дослідження «Т. Шевченко і Запоріжжя» (у двох книгах), книжки для дітей «Квіти мають імена», «Трінь і Трінька» та ін. Поет. Автор збірок ліричних і сатиричних поезій «Заспів» (1955), «Вітер з Дніпра» (1957), «Проти шерсті» (1958), «Родичі сонця» (1961), «Проміння серця» (1962), «Перо під ребро» (1963), «Гірке причастя» (1964), «Людяність» (1965), «Запорізька веселка», «Заячі вуса» (1967), «Вогнярі» (1971), «Порохівниця» (1972), «Могорич» (1974), «Криця» (1975), «Листи до земляків» (1976), «Гаряча прокатка», «Побратимство» (1979); драматичної поеми «Заграва над Хортицею» (1980); книжок нарисів і віршів «У сусідів по планеті» (1960), документальних повістей «Грім над Запоріжжям», «Ніжна сталь» (1969); літературознавчого дослідження «Над синім Дніпром — Буревісник» (О. М. Горький на Запоріжжі, 1973); книжок для дітей «Сонечко», «Чому заєць косоокий» (1958), «Найсмачніші огірки» (1959), «Солов'ята» (1961), «Мій тато — сталевар», «Дірочка від бублика» (1962), «Козацькі жарти» (2010)[недоступне посилання з липня 2019] та ін. В перекладі на російську мову вийшли збірки поезій «Жди солдата» (1972), «Таблетки с перцем» (1966), «Воробьишки» (1962) та ін. Працював також у жанрі поетичного перекладу. Зокрема, переклав українською вірші башкирського поета Салавата Юлаєва «Рідна сторона», «Соловей», «Стріла», «Кош». Твори П. Ребра перекладені на багато мов народів СНД і світу. Вони ввійшли до антологій, календарів, шкільних підручників тощо. Керівник (головний редактор) науково-редакційного підрозділу Запорізької облдержадміністрації з підготовки та випуску серії книг «Реабілітовані історією». За його редакцією побачили світ 4 книги названої серії, тритомник «Повернені імена», десять випусків альманаху-щорічника «Спокута» та ін. У статті «Анрі Барбюс на Дніпрогесі»[9] Ребро висвітлює такий цікавий момент, як виступ французького письменника Анрі Барбюса на відкритті Дніпрельстану. Він вказує, що у цьому вітальному слові звучала велика любов до тих, хто був творцем легендарного Дніпрогесу, який прославив Запоріжжя на весь світ.
Объяснение:
Як почули добрі люди, Та й сказали тихо: “Тікай, тікай, Бондарівно, Буде тобі лихо!”
Балада «Бондарівна» виникла в середині XVIII ст., відобразивши один із типових життєвих випадків доби свавільного панування польської шляхти на Правобережній Україні. Це історична балада. Про її надзвичайну популярність свідчить той факт, що вона відома в ста сімдесяти п’яти варіантах. У чому ж секрет її популярності? Автор-народ поєднав у цьому творі гострий драматизм баладного сюжету соціального забарвлення із глибокою симпатією до сміливої і гордої героїні Бондарівни. Образів-персонажів у баладі небагато: Бондарівна, пан Каньовський, старий Бондар, селяни — «добрі люди», жовніри. Головним є образ Бондарівни — молодої вродливої українки. У вирішальній ситуації дівчина виявляє себе як горда, вольова натура, здатна на самопожертву, але непохитна. Привабливість особи Бондарівни й високий трагізм балади ґрунтується саме на ідеальній цнотливості української дівчини, що вистояла перед пропозиціями й погрозами розбещеного пана Каньовського. Епізодична постать батька дівчини, старого Бондаря, уособлює в собі не лише батьківський біль за втраченою дочкою, а й виражає народне ставлення до події та її учасників.
