Написати твір " Іван і Марічка діти ворогуючих сімей"

Хто не любить отримувати подарунки? Майже неможливо уявити собі таку людину. Очікуваний або неочікуваний, коштовний чи просто приємний дріб’язок – усе це неважливо, якщо дарують від щирого серця.

Хтось вважає, що найкращий подарунок – це найдорожчий подарунок. Але хіба ж радість вимірюється грошима? Коштовність від нелюба чи навіть ворога навряд зробить когось щасливішим. Тож не у матеріальній вартості сенс подарунку, а у тому, чиїми руками і з якою метою його зроблено.

Якщо поміркувати, то подарунок – це рух людей назустріч один до одного. Вибір подарунку та приємні клопоти, що його супроводжують, – ось одна сторона цього руху. З іншого боку – не менш приємне очікування чи здивування щодо презенту.

Коли ти віддаєш щось, коли бажаєш поділитися чимось від чистого серця, то завжди отримуєш щось цінне для тебе назад. Йдеться не про подарунок на наступний День Народження чи Новий рік, а про взаємну радість від процесу. Адже завжди відчуваєш, чи щиро людина віддає, чи з обов’язку або примусу.

Особисто мені подобається як дарувати, так і приймати подарунки. Цікаво бути в ролі дарувальника: обирати, уявляти реакцію на обрану чи зроблену річ, вручати її, зрештою. Так само приємна роль винуватця цих клопотів.

Подяка та радість від отриманого – ось найголовніша ідея подарунку, як на мене. Ця його сутність приносить радість усім. Навіть тим, хто просто споглядатиме урочисте вручення подарунку, стане тепліше на душі.

Объяснение:

Восени 1829 р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”. Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (1762 — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко. 1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.