1. Події, описані в «Слові про похід Ігорів» відбувалися а) наприкінці XVст.; б) на початку ХІ ст.; в) наприкінці ХІ ст.; г) наприкінці ХІІ ст.

Пісня є український народ протягом усієї історії його існування. у часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня людям. у ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. у радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. пісня в праці та в дорозі. мабуть, така співуча в нас українська душа. є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. у ній розповідається про те, що господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. та пісня, пообіцяв господь, людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло. в українських народних піснях живе вся історія нашого буття. у них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. вони нікого не залишають байдужими. незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. у наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. от як пише про те і. драч: а пісня - це душа. з усіх потреб потреба. лиш пісня в серці ширить межі неба. на крилах сонце сяйво їй лиша — чим глибше пісня, тим ясніш душа.

народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.

Ми дихаємо, живемо, працюємо. І часто, занадто часто, не помічаємо навколо себе нічого, окрім своїх проблем. Але нас оточує безліч живих істот, про яких ми не пам'ятаємо в повсякденній суєті. Наприклад, дерева – живі, як люди. Як і люди, вони теж живуть, дихають, ростуть, працюють. Їх робота в природі важливіша і потрібніша, ніж робота людей, тому виділяти кисень з вуглекислого газу можуть тільки рослини – ніхто в усьому світі більше на це нездатний. А ще дерева в лісі дають їжу і дах комахам, тваринам, грибам, бактеріям. І дерева, як і люди, теж хочуть жити. А люди бездумно рубають дерева, не відчуваючи їх болю, не чуючи їх благання про пощаду.

Коли я уявила себе деревом, я пережила ті почуття, яких у мене раніше ніколи не було. Ось я стою на рідному місці, а люди приходять, ламають мої гілки-руки (яка біль!), розводять багаття; багаття розпалюється, його іскри все ближче, все гарячіше... Під час пожежі мені боляче і страшно, я кричу і розумію, що нема кому мені до Повернувшись в дійсність, я з полегшенням розумію, що це була усього лише гра уяви. Але і цей короткий досвід – гра розуму – надав мені жорстокий урок: те дерево, яким була я, згоріло! Воно ніколи – чуєте: Ніколи! – Більше не буде жити! Воно зникло безслідно, тому що загинуло з вини людей, загинуло не своєю смертю.

Якщо жива істота гине природною смертю, вона не зникає для світу. Останки її допомагають жити іншим вихованцям природи, використовуються в їжу, для будівництва укриттів, служать добривом, навіть дають паростки, які, як діти, тягнуться до світла на коренях попереднього роду. Коли в природний кругообіг життя і смерті нерозумно втручається людина, цей процес спотворюється, як у кривому дзеркалі.

Люди, звичайно, виправдовують свої дії господарськими потребами – будівництво, виробництво паперу та меблів, необхідність розвивати легку і важку промисловість. Ті представники людства, які більше за інших думають про завтрашній день планети, садять замість вирубаних дерев нові. Однак людина, навіть найрозумніша, найтурботливіша, найсвідоміша, занадто часто ставиться до втрат, що наносяться природі, дуже просто: зрубав – посади взамін. Думки навіть не допускає, що разом зі зрубаним деревом загинув цілий світ, який не відновиш, тому що цей світ унікальний і неповторний. Для людини – головного споживача природних ресурсів – це навколишнє середовище. Вона сприймає природу як середовище споживання, з якого можна брати, брати і брати. І лише той, хто розуміє, що це – частина величезного, унікального, неповторного світу, дуже крихкого, здатний зберегти цей світ, не допустивши його зникнення.

Слід вивчати закони природи, ставитися до кожного з її представників як до рівного собі, поважати їх б життя. Тоді жити в природі нам буде радісно і легко. Адже велика утрата починається з малого – з думки про всесилля і вседозволеності. Тільки людина доводить природу до стану безслідно зниклого середовища свого проживання! Люди, схаменіться, поки не пізно!

Ми – господарі нашої природи, а вона – комора сонця з усіма її скарбами. І ми, як молоде покоління, зобов'язані її зберегти і показати природу нашого дитинства нашим дітям. Адже, руйнуючи одну ланку, ми ламаємо цілий ланцюжок. Так давайте збережемо нашу природу, за яку воювали наші предки, яку ми бачимо зараз.