Поет оспівує козацькі часи в Україні. Запорожці вміли воювати, добувати славу і волю. Від тієї слави лишилися тільки високі могили, що «про волю нишком в полі з вітрами говорять». Та згадка про ті славні часи, може, заспокоїть серце.
На тлі бурного моря зображено велич, силу й рішучість запорожців та їх отамана. Запорожці, завзяті й сміливі вояки, вирушають у морський похід до Царграду, столиці султанської Туреччини:
А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне молька в роті; Поглядає сюди—туди — Де—де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине!»
