Чому М.Хвильовий дає саме такі імена своїм героям в новелі "Я романтика"

Що таке краса? напевно, кожен із нас хоча б раз замислювався над цим питанням. я вважаю, однозначної відповіді бути не може: у кожного свої цінності, а тому - й розуміння світу. краса - дещо непідвладне людині: ми не можемо доторкнутися до неї, відчути її аромат, або побачити колір. ми лише відчуваємо її тонкими вібраціями душі. проте вона необхідна людству. лише на мить уявіть: усе навкруги потворне та мерзенне. як би ми жили у такому світі, де ніщо не тішить око? це, на мою думку, неможливо. я вважаю вислів джека лондона справедливим: " краса - абсолютна. людське життя, все життя підкоряється красі. краса вже існувала у всесвіті до людини. краса залишиться у всесвіті, коли людина загине, але не навпаки. краса не залежить від незначної людини, що борсається у багнюці". наше життя повність підкорюється красі, а тому дуже важливо вміти бічити та цінувати її.отже, погляньте навкруги, невже ви не бачите, який світ прекрасний? напевно, просто зараз ви знайдете дві-три прекрасті речі поруч із собою (хоча їх, звісно, набагато більше). ми звикли не цінувати те, що маємо, не розуміти, як це важливо для нас. я вважаю, потрібно слідувати пораді олександро д'авенія: " шукати красу всюди, де тільки можна її знайти, і дарувати її тим, хто поруч з тобою. для цього і живу на світі". лише тоді, коли ми навчимося бічити прекрасне на землі, ми побачимо прекрасне всередині нас, у наших душах та серцях.p.s. за бажанням можеш прибрати деякі речення, або замінити своїми - я лише дала "скелет". до речі, якщо ти вважаєш, що використання цитат для твого красу ще зарано, можеш просто прибрати їх, або замінити непрямою мовою, або перетворити їх на свої висловлювання. сподіваюсь, допоміг)

Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».

Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.

Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».

Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.