Оп оп.. Пытаемся выжить.. Надеюсь на вашу :_>

Славко Беркута, Юлько Ващук, Стефко Вус, Ділі — головні герої твору, яким властиві індивідуальні, а разом із тим і типові характери дітей-підлітків. Н. Бічуя психологічно глибоко змалювала тип героя-дитини, що намагається самоствердитися, наполегливо, шляхом «максимального навантаження» йде до своєї мети (виліковує себе, щоденно тренується, щоб бути найкращим фехтувальником), уміє переживати поразки, бути самокритичним і робити висновки. Так, це дійсно про Славка Беркуту. Ситуації, у які потрапляє підліток, не тільки загартовують його характер, силу волі, підтверджують морально-етичні переконання, а й додають досвіду, роблять його дорослішим. «Але ж до кожної людини врешті приходить момент, коли вона стає старшою, і не обов’язково для цього лічити свій вік на десятки — події не раз важать більше, ніж час», — читаємо у творі. Юлько Ващук — герой, характер якого формується під впливом надмірної любові батьків та їхнього ставлення до людей, яких вони вважать нижчими за соціальним статусом. Однак поруч зі славолюбством, зверхністю, зневажливим ставленням до інших, заздрістю, нечесністю в цього хлопчини є й позитивні риси. Він глибоко емоційний і вразливий. Юлько спалює свої малюнки через те, що Славко порівнює його коней з уже десь баченими; не може змиритися з тим, що його батько привласнив чужі думки, роздуми, видавши книгу-плагіат про Львів.

(Пісня про Саву Чалого і Гната Голого)Ой був в Січі старий козак, На прізвище Чалий, Вигодував сина Саву Козакам на славу. Не схотів же та той СаваКозакам служити,Відклонився до ляшеньківВ Польщу паном жити.Та схотів же та той СаваСлави залучити,Став козаків-запорожцівПо степу ловити.Ой наш батько, пан кошовийПо козаках тужить:Ой хто б піймав пана Саву, —Сам йому послужить...Каже Чалий: — Мого синаНіхто з вас не вловить,Хіба Гнатко та КравчинаДо себе підмовить.Ой ти, Гнатку, ти, Кравчино,Ти всі шляхи знаєш,А чом же ти мого синаВ руки не піймаєш? —Пан кошовий каже: — Гнатку!Як Саву не вловиш,То сам же ти за нього голову положиш!Пішов Гнатко з КравчиноюСаву підмовляти,Як не схоче з Польщі іти.То й смерті предати.Удорозі зустрівсь литвин,Став їх наставляти,А як того пана СавуТа у руки взяти.— Візьмемо своєї земліВ чоботи під ноги,А щоб не знав та пан СаваНашої підмови.—Сидить Сава кінець столуТа листонька пише,А Савиха молодаяДитину колише.Ой як скінче дрібних листів,Та й спатоньки ляже,А щось йому під віконцем Добрий вечір,— каже.Ускочили гайдамакиУ саму світлицю...Ой як скочив та пан СаваІз-за свого столу, —Ухопили пана СавуЗа правую полу.Ой кинеться та пан СаваДо ясного меча,—Ухопили пана СавуЗ—під лівого плеча...Ухопиться та пан СаваЗа ясную зброю, —Ой підняли пана СавуНа три списи вгору...Не досягнув та пан СаваДо своєї булави, —Положили пана СавуНа дубовій лаві.Оце ж тобі, пане Саво,Сукна—одамашки,Що ти нажив, вражий сину,З козацької ласки!..