Для поезії М.Вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну Україну.
У поемі "Євшан-зілля" М. Вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.Використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя.Це до них звернені слова поета:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми,сконати
Ніж в землі чужій,ворожій,
В славі й шані пробувати.
У поемі "Євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край,які забули свої звичаї.Микола Вороний задає риторичне запитання:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,-
Шлях у край свій повороту?!
Роздумуючи над поемою,я пригадала слова Т.Шевченка "Хто матір забуває,того Бог карає".Я переконана,Що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.
Ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної України,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.Ми любимо свою Батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета:
За честь і правду все віддай,
Коли ти любиш рідний край!
Я гадаю,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.Отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.
