Есе про природу України з епітетами і метафорами 12 речень

Привіт Павлусе!

Я прочитала у творі як ти живеш.Це для мене якось дивно.Нас батьки виховують бути працьовитими,дружелюбними,допомагати іншим.А ти навіть лінувався ходити на прогулянку,так жити неможна.Не можна надіятись на що Бог тобі щось пошле при цьому цього не старатися та не добиватися цілі.Добре що тобі пощастило коли кинули у вікно дохлого хорта ,а він розсипався у дукати.Потрібно щось робити,а не ледарювати!Тобі пощастило в житі адже на все воля Божа.Якщо Бог не захотів би тебе зробити щасливим, то лише тоді б ти відчув що таке лінуватися!Зміни своє життя в кращу сторону!

22.01.2013р.                                                                       З повагою: (своє ім.*я)

 

 

 

P.S.: вибач розділові знаки сама розтавиш бо я спішила.Може не сподобається строго не суди. Я за нього отримала 12 в мене було найкраще з усіх однокласників.

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.