24 листопада 1806 — народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові.
У 1820-х - Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем.
З 1824 — протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу).
1828–1829 - брав участь у російсько-турецькій війні ,
1830–1831 - брав участь у придушенні польського повстання
1849 - брав участь у поході в Угорщину, був контужений.
1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові.
1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки».
1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа».
1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр.
1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно.
1868 - вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв.
18 листопада 1874 р. - помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.
