З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,
І з дивним ранком ніч злилась
І як мені розняти їх?!
В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я…
Вірш “З журбою радість обнялась” датований 1906 роком складається всього з двох строф, в яких визначене поетичне кредо Олександра Олеся.
Образ журби з радістю в обіймах наводить на думку, що не буває радості без журби, так, як і журби без радості. Напевно, життя – це химерне сплетіння болю, туги з любов’ю і щастям. Хіба б могла людина відчути радість, якби не знала, що таке печаль?
У мистецтві, як і в житті, немає “білішого” і “чорного”. Олесь висловив думку про те, що він і сам не знає, хто дужчий: журба чи радість. Ці почуття однаково дорогі поетовому серцю, бо вони наснажують і живлять його творчість. Може, творчість народжується зі страждання і стає джерелом розради для багатьох людей, які шукають відповіді на болючі для себе питання?
ГОСПОДЬ БАГАТИЙ НАС БЛАГОСЛОВИВ
І вірити, і прагнуть — не вотще.
Безсмертне — і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість, туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти.
Солодких грон і променистих вин —
Доволі на столах Його веселих.
Іди ж сміливо і бери один,
Твойому серцю найхмельніший келих.
Для Ольжича — це «келех» волі, національного визволення. Саме його вибрала Україна поміж «солодких і променистих вин», під якими поет розуміє «солодкі» обіцянки тих, хто хотів би бачити Україну на колінах .
Автор нагадує нам, що життя прекрасне, але скороминуче, тому не варто витрачати час даремно, слід займатися тим, чого справді прагне душа в дану мить. Маючи зазначені у вірші риси у своєму характері, українець, на думку Ольжича, зможе врешті стати переможцем, обрати свій «найхмельніший келех».
