Відчого устина втратила свідомість у повісті інститутка

Черепаха, не нудьгуючи, годину сидить за чашкою чаю.
Чотири чорненьких чумазеньких чортеня
Креслили чорним чорнилом креслення.
Щок-щок-щок: В чавунці зварю борщок.
Під кущем курча гуляє,
Черв’ячка собі шукає.
Мати-квочка поруч з ним,
З сином крихітним своїм. Качка чотири яєчка знесла,
В червні вона каченят навела.
Ходить тепер вона з ними на річку
Їсть по дорозі смачненьку суничку. Вліз у хату їжачок
І побачив бурячок:
“У цікавої цій штучки
Жодної нема колючки”. Якось повз колючий тато,
На спині він ніс багато:
Лист, ожину, два грибочка
Для маленького синочка.
“Їж, мій любий хлоп’ячок!”
Вмовляє сина їжачок. Своїх друзів пригощаю,
Наливаю в чашки чаю,
Ось варення із порічки,
А ось тістечко з сунички.
Шифер кришу прикрашає,
Від дощу її ховає. Ми до школи швидко йшли,
Кущ шипшиновий знайшли. На машині у гараж
Заїжджає батько наш.
Для машини це як дім,
Тепло й затишно у нім

Іван Якович Франко, велет української культури, все життя виявляв гарячий, непідробний інтерес до історії вселюдської та національної, української. Серед його здобутків у цій царині слід передусім згадати повість «Захар Беркут» («Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці» — такий підзаголовок дав сам автор), воістину класичний твір, в котрому рідкісна здатність Франка поєднувати в єдиний, органічний, нероздільний сплав «злободенну» насущну політику та чарівно-поетичну, заклично-сонячну романтику (і все це — на суворій основі реалістичного відтворення історії, попри щедре використання народних легенд, міфів, переказів сивої давнини) була втілена справді блискуче.