Предлагаемая ныне читателю книга преподобного Петра Дамаскина составила в свое время третью часть славянского («Паисиевского») Добротолюбия. Об этой книге преподобный Паисий Величковский писал архимандриту Софрониевой Рождественской пустыни Феодосию: «Увидев <книгу Петра Дамаскина>, я преисполнился такой неизреченной духовной радости, что и сказать не могу; ибо я подумал, что сподобился узреть на земле небесное сокровище».
В своих творениях преподобный Петр Дамаскин синтезировал духоносные откровения святых отцов и подвижнический опыт старцев. «В нем виден писатель... по собственному опыту ясно дознавший истины внутренней жизни, уразумевший множество тонких сетей, окружающих внутреннюю и внешнюю деятельность христианина-подвижника... и потому неложно указывающий путь другим, желающим подвизаться»,— пишет о Преподобном первый переводчик его сочинений на русский язык архимандрит Ювеналий (Половцев).
Неудивительно, что книгу Петра Дамаскина называют «сокровищницей видений, собранием духовных дарований... вместилищем Божественного познания и премудрости... кратким изложением священного трезвения», собственно говоря, «Малым Добротолюбием».
При подготовке текста творений Петра Дамаскина были использованы как греческий оригинал, так и славянский перевод преподобного Паисия Величковского.
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
Природу.
