Лист до Софії Дорошенко (твір вальс меланхолійний ​

Відповідь:

Зульфат кинув каменем у чоловіка на підводі, тому що той зневажливо поставився до вчительки хлопця - Наталі Миколаївни. Зульфат так намагався захистити свою вчительку.

Моє ставлення до вчинку Зульфата неоднозначне. Я підтримую хлопця у його спробі захистити  молоду жінку з немовлям, але не виправдовую його занадто запальний характер і небезпечний іб захисту. Камінь міг поцілити у когось іншого, агресія хлопчика налякала інших людей.  

Пояснення:

— Поду-умаєш, яка цяця... Ва-ам! Ну, тоді пухни з голоду! — Видно, сукня йому подобалася.

— Ходімте, хлопчики, проведете мене трошки, — сказала Наталя Миколаївна до Климка і Зульфата.

Вони пішли геть від базару. А бородань перепитав у когось із натовпу:

— Хто вона? Вчителька? — І погукав: — Ей ти, вчи-тельша!.. Горда! Іди сю...

Він де встиг доказати, хутко присів на возі й затулив голову руками. Каменюка пролетіла понад ним і вдарилася об стіну аптеки. Натовп одсахнувся від воза, всі злякано дивилися на Наталю Миколаївну та хлопців

Сюжетні лінії «Дорогою ціною» — відтворення історичної епохи в оповіданні; — боротьба героїв за волю і власне щастя; — щире почуття кохання між Остапом і Соломією. М. Коцюбинський на основі глибокого вивчення життя кріпаків початку ХХ ст. за до творчої уяви написав захоплююче оповідання «Дорогою ціною». Усі події та герої правдиві, типові. Типовість у цьому творі виявляється в реалістичному змалюванні життєвих фактів і характерів кріпаків першої половини ХІХ ст., які письменник подав узагальнено. Втілені вони в індивідуальних людських долях Соломії і Остапа — привабливих героїв, які діють у конкретних історичних обставинах. Оповідання «Дорогою ціною» М. Коцюбинського захоплює напруженим і цікавим сюжетом, героїчним характером і духовною красою його героїв. А ще — вмілим показом однієї з форм боротьби кріпаків за волю та незалежність — втечі від панів. Своїм твором письменник прославив бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів. Українське селянство, за словами автора, готове було дорогою ціною заплатити за волю. Воно не запліснявіло в неволі, не втратило живої душі, сподівалося на визволення. Мрія про волю передавалась із покоління в покоління, опоетизовувалась у народних піснях, закликала до втечі від панів у ті місця, «де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — полягти кістками на вічний спочинок».