Мирослав Дочинець - постмодерніст? Його роман “Криничар” відноситься до масової чи елітарної літератури?

Вы будете смеяться, но всё что связано с Тарасом Шевченко и его «Кобзарём» напрямую связано с одним из методов захвата власти в чужой стране. Я подробно покажу это ниже мне в этом простой и логичный анализ прижизненных и последующих изданий его произведений.Что то странное творится и с «Кобзарём» и с его автором.При жизни Т. Г. Шевченко было несколько изданий «Кобзаря»:— первое, в 1840 году в Санкт-Петербурге, книга насчитывала всего 20 страниц;— второе издание было в 1844 году вместе с поэмой «Гайдамаки», под общим названием «Чигиринский кобзарь», и появилось исключительно потому, что сама по себе поэма «Гайдамаки» изданная в 1841-1842 году, почти не продавалась, а с 1844 года шла в «нагрузку» ко второму изданию «Кобзаря»;— третье издание было уже в 1860 году, уже после возвращения Шевченко из москалей (из солдат), обратно в Питер.Но вот что интересно, ни одно прижизненное издание «Кобзаря»  простому человеку посмотреть нереально! Даже фотокопии нормальной нет, что бы можно было посмотреть на каком же всё таки языке писал свои вирши нынешний «классик украинской литературы». Я даже больше скажу, даже посмертные издания «Кобзаря» практически отсутствуют до советского времени, а те что есть – почему то были составлены, отредактированы и переведены (!) во Львове (в то время Львов это не Россия, не Украина, а Австро-Венгрия!)!Хотя прямо о переводе трудов Шевченко не написано, а написано «выверено» по, внимание (!) «оригинальным рукописям Шевченко»!

старий шрам був сином паволоцького попа чепурного, вчився в київській братській школі й сам вийшов на попа. але коли піднялися козаки з гетьманом остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в україні продовжували творитися безчинства та неподобства. шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував слово боже і чабанам. побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час хмельниччини. пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — шрам. сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки петро. відчувши, що занепадає його сила, шрам зложив із себе полковництво і почав служити богові.

але знову почалися на україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. шрама мучила думка, що загине від цього україна. тому правив мирянам: “блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу! ” коли помер паволоцький полковник, шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. задумався полковник, як україну «на добру дорогу вивести». пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради.