Власна пригода Івана Сили​

ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ
«Слово о полку Ігоревім» — це високохудожній поетичний твір, який можна назвати й історичною поемою, і літописом однієї історичної події, і промовою, оскільки жанр цієї пам'ятки дуже складний. Однак, як би там не'було, а основними образами цього твору є образи воїнів — захисників своєї держави.
 У творі присутній тільки один жіночий образ — образ Ярославни, дружини Ігоря, який приваблює читача своєю чистотою й правдивістю. Цей образ став символом усіх руських жінок, які роками чекали своїх чоловіків-воїнів, оберігаючи для них і своїх дітей родинне вогнище. 
      Ярославна розкривається у творі тільки в чеканні. Вона чекає повернення з походу свого чоловіка і звертається поперемінно до різних сил природи. Жінці хочеться перетворитися на пташку й полетіти вслід за своїм коханим, щоб силою свого почуття вберегти його від нещастя: «Полечу, — рече, — зозулею по Дунаю! Обмочу бобровий рукав в Каялі ріці. Утру князеві криваві його рани на міцнім його тілі». 
     Жінка звертається до вітру, просячи в нього до для князя: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «О вітре, вітрило! чому господине, так сильно вієш? Чому мечеш хинівські стріли на своїх легких крильцях на мого лада воїв? Чи тобі мало було горі під облаками віяти, леліючи кораблі на синім морі? Пощо, господине, ти моє веселіє по кови-лю розвіяв?». 
      Потім Ярославна говорить із Дніпром, який у творі уособлює грізну стихію води: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «О Дніпре-Славу-тичу! Пробив єси кам'яні гори крізь землю Половецьку. Ти леліяв єси на собі Святославові насади до війська Кобякового. Полелій, господине, мого лада до мене, аби не слала я до нього сліз на море рано!» 
   І втретє просить вона цро до ясне сонце — уособлення стихії вогню: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «Світле і пресвітле сонце, всім ти тепле і красне! Чому ж, господине, простер ти своє гаряче проміння на воїв мого лада? В полі безводнім згагою зігнув єси їм луки, тугою їм тула заткав?» 
   Таким чином, звертання Ярославни до трьох основних стихій — вітру, води й вогню — нагадує своєрідне замовляння, звертання до природної магії в бажанні змінити хід подій. Дружина Ігоря вдається до цієї магії, щоб захистити від ворога свого коханого та його дружинників, посприяти боротьбі руських воїнів проти половців. 
  Княгиня Ярославна у своєму ворожінні-плачі виступає заступницею всієї Руської землі, всіх воїнів і вірних жінок, які їх очікують. У своєму благанні за коханого вона виявляє таку вірність і відданість, що в очах співвітчизників стає таким же символом краси руської душі, як і сам князь Ігор чи Святослав. 
     Образ Ярославни — величальний гімн моральній красі жінки. Крім того, це історична особа, ім'я якої було Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Ос-момисла. Образ Ярославни в «Слові» започаткував розвиток літературного мотиву жіночності в багатьох слов'янських літературах, зокрема мотив материнства, кохання тощо. 
Крім того, до літературного опрацювання цього образу зверталися прозаїки й поети. Наприклад, усім відомий переспів «Плачу Ярославни», зроблений великим Шевченком. Відомий також цикл «Плач Ярославни», створений П. Тичиною; кілька віршів присвятив цій жінці і А. Малишко. 
    Образ Ярославни надихає й сучасних письменників на чудові рядки, адже ця руська князівна стала символом вірності й кохання, ніжності й мужності одночасно.

Заповіти наших предків.

Наші предки передавали, заповідали нам через покоління любов до рідної землі, до Батьківщини. З давніх-давен, українці займалися сільским господарством, адже територія України має надзвичайно родючі та плодовиті землі. Сусідські племена (князівства, держави) завжди зазіхали на нашу землю, а наші пращури боронили її, як могли.

Сьогодні, на жаль, історія повторюється. Сусіди захотіли (під видом до відібрати нашу землю. Небайдужі зібралися і пішли захищати Україну-неньку від загарбників.

Минуле нерозривно пов'язане з сьогоденням і, звісно, з майбутнім.

Метою кожного українця/українки є збереження створюваних сторіччями надбань у вигляді предметів культури та мистецтва, традицій, звичаїв і так далі. Збереження існуючого та створення нового, постійний розвиток.

Також, неодмінно, треба завжди залишатися людиною, не дивлячись ні на що.

Объяснение: