Весна – це ясне блакитне небо, білі пухнасті хмаринки, що швидко пливуть по ньому, бо їх підганяє веселий весняний вітерець. Весна – це ранні квіти – проліски, фіалки, нарциси, кульбабки, молода зелена трава. Це дерева, по стовбурах яких з новою силою тече живильна волога, даруючи силу брунькам та квіточкам. Це тепло у повітрі, яке відчуваєш шкірою, це яскраве сонячне проміння, що будить усе навколо.
Після зимової тиші весна приносить із собою безліч радісних дзвінких звуків. Спочатку бринять об підвіконня краплі від танучих бурульок, шумлять весняні потоки, тріщить, ламаючись, крига на річці. Потім повітря наповнюють пісні птахів, що повернулися з теплих країв та починають будувати собі гніздечка. От уже й вітер не гуде серед голих віт дерев, а м’яко шумить новеньким молодим листям. А потім йде перший весняний дощ, рясний, щедрий, гримить перший грім.
А найпрекрасніше навесні – то квітучі дерева. Вони заквітають повсюди – в садах, у парках, лісах, на вулицях міста. Вони дуже красиві та мають солодкий приємний аромат. Здається, що потрапив у казку! А згодом квітки починають висихати, їхні пелюстки відриваються та падають додолу. І на їхньому місці починають вгадуватися майбутні фрукти – крихітні поки вишні, груші, яблука, персики. Буде чим поласувати літом!
Весна – то пора квітів. Найперше на чорній землі, ще крізь сніг, підіймають до сонця свою голівки проліски. Вони тендітні, проте такі сильні, що зуміли пробитися крізь товщу снігу. А в середині квітні настає пора нарцисів та тюльпанів. Особливо мені подобаються червоні, проте всі вони гарні по-своєму. Згодом у травні пишно розквітає бузок різних кольорів та півонії, а за ними – королева всіх квітів – троянда. У той час дерева та кущі вже стоять вбрані в яскраве зелене листя. І весна дарує нам у повній мірі свою яскраву та живу красу.
Оповідання “Без хліба” щире співчуття викликає. Головний герой оповідання, рятуючи близьких людей від неминучої голодної смерті, змушений був красти зерно. Сім’я Петра — головного героя оповідання — жила в жахливих умовах. Хата була благенька, худоби взагалі не було. А найгірше те, що вже третій тиждень, як закінчилися всі харчі. Не було навіть борошна, щоб спекти перепічки. Матері було нічим годувати дитину, і та заходилася від гіркого плачу. Той дитячий плач Петрові “мов ножем серце краяв”. Що робити? Куди податися бідному селянинові? У кого позичити борошна? У сусідів така сама скрута, а багаті не дають, бо Петро вже в них позичав. Поткнувся до старости, щоб той дозволив із гамазеї мішок зерна позичити, та той виявився таким чесним, що хоч зразу на цвинтар іди. Ситуація була безвихідна.
