Повість українського письменника Б. Харчука є притчею, яка має в собі багато фантастичних і казкових елементів. Але головна думка цього твору досить ясна для читачів. Автор повісті прагне своїх співвітчизників навчитися жити в гармонії з природою, невпинно трудитися заради добробуту суспільства, заради добробуту своєї родини, та боротися за здійснення своїх мрій. У нашому житті досить часто буває так, що по-справжньому неординарних і талановитих людей не розуміють, їх цураються, зневажають і ображають. Але вони все одно не відступаються від своїх мрій, свого бачення справедливості і добра, свого відношення до людей та прагнення зробити якнайбільш для суспільства.Наприклад, однією з одвічних мрій людства була мрія навчитися літати. І ця мрія здійснилася завдяки таким людям, як головний герой повісті Б. Харчука «Планетник».
Наше життя здається нам дуже коротким, а зробити при цьому хочеться дуже багато. З раннього віку кожна людина прагне самоствердитись, пізнати якомога більше нового, корисного, цікавого. А ставши дорослою, вона бажає передати свої знання майбутньому поколінню. Кожна людина не раз замислювалася над сенсом свого життя, над тим, що ж вона хоче від нього отримати. Перш за все – це здоров’я, кохання, матеріальне благополуччя, добробут своєї родини і обов’язково – здійснення своїх заповітних мрій. Але прагнучи до всього цього, людина спроможна сама визначати найголовніші цінності у її житті. І якщо така людина буде мати справжній характер, її пріоритети не змінять ні втручання сторонніх людей, ні обставини, в яких буде вона жити, ні інші чинники. Чого я б хотіла б навчитися у Планетника? Саме таке питання виникло у мене після того, як я прочитав повість Б. Харчука.
21 числа в 1895 году, в небольшом селе Константиново Рязанской губернии, в семье крестьян раздался крик новорожденного. Родился великий русский поэт, представитель имажинизма и новокрестьянской поэзии – Сергей Александрович Есенин. Ни один поэт ХХ века не соединял столь легко, просто и красиво в своих произведениях сочетания животного мира, величие природы и рукотворность человека. Это убедительно подтверждает даже красочный и самый короткий стих Есенина в его большом творческом наследии.
В 1912 году, окончив училище и за ним церковно-приходскую школу, Сергей отправился в столицу, где стал работать в книжном магазине, а затем в типографии. Двумя годами позднее Есенин впервые увидел свои стихи опубликованными в детском журнале «Мирок». О жизни Есенина написаны целые книги, сливающиеся в многочисленные тома. Певец русской природы ювелирно, несколькими штрихами, изображает величие и бесконечную тайну жизни в своих больших и малых произведениях. Самый короткий стих Есенина, написанный им в 1910 году, удивительно точно это передаёт:
Там, где капустные грядки
Красной водой поливает восход,
Кленёночек маленький матке
Зеленое вымя сосёт.
Насколько красочно и тонко описан утренний миг! Вероятно, стихотворение было написано, когда взгляд поэта устремился на горизонт, на котором сливались, словно в поцелуе, лучи солнца и огородные ряды. Но в следующих двух строчках Сергей Есенин некоторых удивляет, а других и вовсе заставляет задуматься, вводя новое слово «кленёночек».
