Сделай мне ​ казка чарівний капелюх

Частина мужніх лицарів-козаків загинула, друга опинилася на засланні, а третя принишкла, пристосувавшись до поневолювачів. Саме в цей найдраматичніший час оті незрячі, але з гострозорою душею кобзарі-бандуристи, розповідаючи в своїх піснях про звитяги козаків, повстання гайдамаків, не дали впасти народу в безпам'ятство, а співаючи псальми, думи та інші твори на християнську тематику, оберігали народ від повної зневіри. Важливість цієї аксіоми підтверджує у поемі "Гайдамаки" Т.Шевченко " дідусю, що ти заховав в голові столітній ту славу козачу...". Мав рацію лірник Никон, кажучи: "Ісус Христос для проповідування обрав 12 апостолів. А по вознесінню своєму зоставив для цього кульгавих і сліпих, які мали мужність брати на себе гріхи людства..." І не дивно, що Сталін знищив 300 кобзарів. Всі режими бояться духовного піднесення, тому намагаються їх вбивати, забороняти діяльність, але їхньому розумові не дано зрозуміти, що дух - це вічність. Яскравим прикладом є постать Тараса Шевченка.

На жаль, ми сьогодні дуже мало знаємо про феномен кобзарства і причиною є небажання наших науковців досліджувати його. Однією з не багатьох дослідниць кобзарства в Україні є керівник львівського хлоп'ячого ансамблю бандуристів "Гамалія" Тетяна Шаленко.

Письменник розкриває поетичність і ліризм її душі, яка так щиро й довірливо розкрилася в коханні до Василя. Зовнішня і духовна краса Марусі ідеалізовані письменником) Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна, поважає своїх батьків, старанно працює. Не ходила Наумова донька гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила цього робити. У характері героїні втілюється ідеал скромності. Їх внутрішній світ сповнений великих почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Сільська дівчина Маруся «викручується» перед матір’ю, соромливо приховуючи перші побачення з коханим, «як ясочка» милується своїм Василечком, червоніє, «як калина», тріпочеться, «як тая рибонька», коли б їй крила, «полетіла на край світу». Слухняна і покірна, Маруся зважилась благати батька зглянутись на неї, не губити її щастя і видати заміж за Василя. Вона вибухає незборимою силою кохання: «Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». Але майнова нерівність насамперед стала непереборною перешкодою до її одруження. Сумне життя настало для Марусі без Василя, який пішов на заробітки, щоб звільнитися від солдатчини. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого. Маруся ніжно і палко закохана, протее знаходить в собі силу волі, щоб не зустрічатись з Василем до сватання без відома батьків. Прощаючись із Василем, який їхав на заробітки, Маруся пророчить собі смерть: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» Героїня стала безвільною, занепала духом, втратила працездатність, нудьгує. Одного разу вона пішла у бір по гриби, змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла. В останні хвилини, перед смертю, Маруся не скражиться на свою долю і не шкодує за втраченим життям, а батькам радить не вболівати, щоб не розгнівати Бога.
выбери что то из этого