Якщо подумати, то через пісню можна дізнатися про минуле свого народу. З давніх-давен щоб зберегти свою історію, люди складали співанки. В них вони описували своє життя, досягнення та поразки. Безперечно, українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах не тільки проводять народні обряди, а й також славлять свої перемоги над ворогом. Наприклад, у пісні про Устима Кармалюка — «За Сибіром сонце сходить..» розповідається про видатного « українського Робін Гуда», про війну проти пригноблення нашої віри, боротьбу проти несправедливості та розглянуто багато інших тем, які не залишають нас байдужими. Взагалі доля украïнськоï пiснi сумна i велична. Незважаючи на перешкоди i лихолiття, вона вистояла i продовжує чарувати своєю красою новi поколiння. На долю українського народу випало так багато лиха, що вилити його можна було лише в пісні — тужливій та наповненій смутком. Але не тільки про війну та боротьбу доносила нам пісня. А не забували про щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, красу природи. Все це чітко описується в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»). Ще великий М. Гоголь писав: «Пісні для України — все: і поезія, і історія, і батьківська могила». Цими словами відомий письменник підкреслив поетичну обдарованість українців та вміння нашого народу відтворити його минуле, зберігаючи для нас, нащадків, події і дух попередніх епох. Отже історичні українські пісні є могутнім, безсмертним духовним джерелом нашого народу, яке пройшло відстань довжиною в декілька століть, але все ж таки живе і продовжує розвиватись далі, вбираючи в себе всю красу та суть сучасної епохи, яка теж наповнена різними колоритними подіями. зобов'язані берегти усну народну творчість як найдорожчий скарб народу, вивчати, знати її та збагачувати новими перлинами.
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Лаврін
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
