Твiр-есе "Нiч перед боем"
, ​

Мама:Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені. І я теж, як свято, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. І як досадно буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами. Я й досі впевнений, що холодність збіднює і світ, і душу навіть дуже розумним людям
Тато:Я пізнав і не пізнав свого тата. Десь, неначе з далекої темені, обзивався мені його голос, десь ніби я бачив ці очі, але де — не знаю. Одначе як гарно було пригортатися до цього чоловіка, що однією рукою притримував мої босі ноги, а другою — голову

Панас Дем’янович( тато ) - селинин-хлібороб, який тяжко працює заради добробуту в сім’ї. Незважаючи на бідність підтримує сина у його прагненні до навчання. Це підтверджують цитати: " Згодом батько змирився, що йому й далі доведеться вбожіти  - продав корівчину, а я пішов учитися..." і " - Сніг не сніг, а вчитися треба. Підемо, Михайле, до школи, - він узяв мене на руки, вгорнув полами киреї, а на голову надів заячу шапку". На мою думку,батько хлопчика хороша людина, бо незваючи на сніг і на коментарі людей ніс Михайлика на руках до школи, щоб син міг вчитися.