Вільний дух народу що тлів попелом в не волі
Минули ті часи коли життя людей було настільки трагічним , коли кріпатство і поневолення душі брали вверх над людиною. Але все ж таки їм не зламати дух людський тому що вірний він своїй країні, своїм законам, вірі і своєму життю.
І лиш під натиском кріпатства той дух тліє в думках невинних. Згораючи до тла перетворюється в попіл але ж в цього попелу є надія і життя. В неволі під натиском журби коли вільний дух терпів усі знущання в душі його жила надія на те що коли не будь той попіл загориться палким вогнем.
Були і такі люди які не хотіли підкорювати свої душі рабству. Вони жадали волі і вірили що коли не будь із їхньою до вона буде.
І справді дорогою ціною обходиться воля . ось наприклад Остап і Соломія із твору дорогою ціною дорого платили вони за клаптик своєї свободи. Тікаючи вони постійно стикалися з новими перепонами на їхньому шляху до свободи, на них чатували смертельні небезпеки але це не зупиняє їх. Бо свобода важить для них більше ніж життя
Тому що проблема волі ціни внутрішньої реальної свободи не існує поза часом і просторо. Але ж ми повинні пам’ятати що не маємо жодного права перед обличчям пращурів впускати свою душу дух пристосуванства, можливість скоритися несправедливості якщо боротися з нею надто ризиковано.
Ми повинні пам’ятати що найважливіше в житті це воля, тому що хоч за клаптик свободи потрібно боротись ставлячи під ризик інколи і своє життя адже його просто не існує без волі.
(надеюсь хоть чем то)
Автор розкриває проблему бездуховності людини, засліпленої прагненням до наживи. Іван Карпенко-Карий у комедії "Сто тисяч" зобразив характери, які у погоні за грошима забули про моральні принципи. Таких героїв у п'єсі двоє: Герасим Калитка і кум його Савка.
Герасим Калитка не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння. У робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що "гріх у неділю снідать", купує фальшиві грощі, а коли жінка збирається їхати до церкви - не дає їй коней.
Савка — змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі, навіть готовий продати дияволу власну душу.
Але наприкінці твору Савка робить висновок: "Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя"."Буде здоров'я — будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає" . З боку Герасима покаяння нема.
Таким чином, у п'єсі "Сто тисяч" Іван Карпенко-Карий утверджує ідею духовності як основи людського життя.
