"Маленький принц" характеристика принца. будь-ласка​

До написання "Лісової пісні" Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає". Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра. "Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду. Свій твір поетеса назвала драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, у якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У "Лісовій пісні" Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Сюди напровесні прийшов до лісу юнак Лукаш і заграв на сопілці. Полилася дивна мелодія, краща від пісні весни — "весна ще так ніколи не співала". Сила пісні чарівна, незвичайна. Під її звуки оживає навіть природа. Дивно, прекрасно, солодко грає Лукаш, а ліс вторить цій мелодії своїм життям. "На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріша дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти". Музика Лукаша розбудила від зимового сну Мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. У музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. Саме в цю весняну пору зароджується кохання Мавки й Лукаша. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: "Ох! Зірка в серце впала!" Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. Глибоке й самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Мавка перша запитує: "Чи гарна я тобі?", захоплюється, що люди, як голуби, паруються "навік" Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.

Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помил­ках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизува­тися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юр­ко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його тур­бота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запев­няв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно гово­рять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив не­розсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, при­слухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.