ив колись один цар. І приснився йому дуже страшний сон. Занепокоїв царя цей сон кожної ночі. Не міг він ні їсти, ні пити, ні спати. Багато лікарів, знахарів хотіли врятувати царя, та ніхто не допоміг йому. А в густому лісі, на Козиній горі, жив старий дід, і ходили про нього легенди, що дуже допомагав він людям.
От цареві і порадили піти до діда. Прийшов цар, вклонився йому в ноги і розповів про свою біду. Дід згодився до цареві. Старий подивився йому в душу, а потім сказав:
— Вас, царю, тому мучить щоночі страшний сон, бо не допомагаєте ви бідному люду, не бачите їх бід, не чуєте їх зойків, не втираєте їх гірких сліз. Але я спробую для вас щось зробити.
Наварив дід зілля і промовив:
— Один раз пити вранці, другий раз — в обід, а третього разу — ввечері. І розмішайте це зілля в сльозах.
Цар послухав діда і почав робити, як той наказав. Пройшов один день, другий, третій, четвертий, п’ятий
Полишив страшний сон царя, завітав цар до діда і сказав:
— Ваше зілля до мені, а за те, що вилікували мене, ось вам скриня із золотом.
А дід йому:
— Я не бідний, бо золото моє — це мій ліс, моя гора, віддайте це золото бідним людям.
Так і хтів зробити цар. Взяв він скриньку та й поніс її до людей. А в скриньку залізло мале мишеня і прогризло там дірочку, а саме заснуло...
От іде цар горою, потім селом, шукає найбідніших людей, та й не бачить, що золото сиплеться із дірки. Де пройде цар, там і горить все золотом: і листя, і травичка, і поля, і сади. То осінь прийшла до людей. Так цар приніс в ліс, на Козину гору, золото осені, а бідним людям подарував велику радість та втіху. Глянеш восени навколо — все горить золотом, і радісно стає на душі: пропадає смуток, висихають сльози.
