Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ. Але, нажаль, цю красу бачуть не всі.
Найтонше її , своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть - дівчинка Ніна і науковець Адам. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.
Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.
Влітку я люблю відпочивати як із своєю родиною, так із близькими друзями. З батьками я відвідую різні міста, а на вихідних виїджаю за місто. Ми беремо з собою човен, палатки, деякі необхідні речі і відправляємось шукати затишне місце десь на березі теплого озера або дзеркальної річки. З друзями ж я часто ходжу до міста на різні розважальні заходи та концерти, іноді ми просто сидимо в кафе і ласуємо морозивом. В особливо спекотні дні ми ходимо на річку, де багато купаємось і засмагаємо. Один раз на літо батьки беруть відпустку на декілька тижнів і ми їдемо у гори. Такий відпочинок є дуже активним і веселим. Ми подорожуємо разом з ескурсоводами і багато фотографуємось. Ось так минає моє літоⒶ.
